Інгуська література

Інгу́ська літерату́ра

• Інгуська література

- л-ра інгуського народу, який живе в Чеч.-Інгуській АРСР. Розвивається в тісній взаємодії з чеченською літературою, близькою до неї мовою, фольклором і подібністю істор. долі. Найдавніші фольклор. пам'ятки — нарт-остхойські сказання, легенди, казки, притчі, пісні (ліричні, трудові, патріотичні, обрядові, колискові тощо). Літ. традиція існувала араб.ькою мовою, а з 2-ї пол. 19 ст. — російською. Одне з провідних місць у російськомовній інгус. л-рі посідав вихованець Ніжин, ліцею Ч. Ахрієв, автор історико-етногр. нарисів і багатьох фольклорних публікацій. Найвизначнішим інгус. просвітителем був А. Базоркін (також вихованець Ніжин. ліцею), автор "Гірського паломництва" — першого реалістичного твору ї. л., написаного рос. мовою. В рад. час починає розвиватися писемність нац. мовою. 1921 впроваджується інгус. алфавіт, що його створив на латинській основі визначний учений-просвітитель і літератор З. Мальсагов. З 1923 виходить обл. газета "Сердало" ("Світло"), в якій друкуються також вірші й проза. Першим друк. твором інгус. мовою була п'єса З. Мальсагова "Викрадення дівчини" (1923). Театрально-ігрові елементи у фольклорі й побуті інгушів сприяли розквіту драматургії, що в перші пореволюц. роки мала агіт.-виховний і просв. характер, викривала колоніальну політику царизму, реліг. обскурантизм, засуджувала пережитки минулого, зокрема приниження жінки, та пропагувала новий побут ("Кровна помста" З. Мальсагова, 1926, та ін.), У 20 — 30-х pp. успішно розвивається поезія (Т. Беков, С. Озієв, А. Озієв, Б. Дахкільгов, Ф. Мальсагов, Х.-Б. Муталієв, Х. Осмієв, А. Хамхоєв, Б. Зязиков, М. Хашагульгов, Дж. Яндієв, А. Ведзіжев та ін.), долає пряму залежність від фольклор. засобів. Із прозовими творами виступив Т. Беков. З'являються оповідання І. Ахрієва, А. Баркінхоєва та ін. Осн. теми їхніх творів — дореволюц. дійсність, боротьба інгушів за нац. і соціальне визволення (повість "Батьки і діти" Б. Зязикова, 1928). Активну участь у літ. житті брав відомий на Пн. Кавказі революціонер-більшовик Л. Г. Гойгов, публіцист і прозаїк (писав рос. мовою), автор численних статей про історію інгус. народу та його боротьбу за своє визволення, повісті "Джан-Гірей" (1925 — 28) та ін. Здійснюються перші переклади інгус. мовою творів О. Пушкіна, М. Лермонтова, Дем'яна Бєдного, Г. Мопассана.

І. л. років Великої Вітчизн. війни пройнята ненавистю до нім.-фашист. загарбників, славить героїзм рад. народу (вірші Дж. Яндієва та Х.-Б. Муталієва, п'єса "Капітан Ібрагімов" І. Базоркіна, 1941, його ж публіцистика). В кін. 1943 — на поч. 1944 інгуші й чеченці в результаті грубого порушення соціалістич. законності були переселені в Середню Азію та Казахстан. 1957 безпідставні звинувачення знято, відновлено їхню нац. автономію. Починається період нового піднесення І. л. У поезії майстром зрілої морально-філос. лірики виявив себе Дж. Яндієв, виходять нові збірки Х. Осмієва, А. Хамхоєва, І. Торшхоєва. У прозі з'являються епічні твори про істор. шлях і долю народу, в них поєднуються риси сімейної хроніки, соціально-психол. та істор.-революц. роману: "З пітьми віків" І. Базоркіна (1968), "Сини Беки" А. Бокова (1969). Активно розробляються теми революції, громадян. війни та боротьби проти іноз. інтервенції (роман "Вовчі ночі" С. Чахкієва, 1970; сатир. повість "Як давалися чини..." А. Ведзіжева. 1974). Помітним явищем інгус. прози стали романи "Другого дня, вранці" С. Чахкієва (1967) — про Велику Вітчизн. війну, "Багряні зорі" А. Бокова (1974), що досліджує діалектику нац. характеру, духовний розвиток селянина, та повість "Підпал" А. Ведзіжева (1973), спрямована проти пережитків шаріату, на захист нових соціальних відносин і моралі. Активно працюють прозаїки М. С. Плієв, А. Мальсагов та ін. Сучас. драматургія представлена п'єсами І. Базоркіна, С. Чахкієва. У літературознавстві й критиці виступають Ю. Айдаєв, У. Ахмадов, І. Дахкільгов, В. Дихаєв, А. Зязиков, А. Мальсагов, Х. Туркаєв, Р. Ужахова, М. Чентієва та ін. Видається альм. "Лоаман Іуйре" ("Ранок гір", з 1958) Багаторічна побратимська дружба єднає літераторів Чечено-Інгушетії і Херсонщини (спільні збірки — "Відлуння гір і степів" Сімферополь, 1980; "Від імені горян я промовляю". Сімферополь, 1984). У Грозному 1940 опубл. "Кобзар" Т. Шевченка. Перекладено також деякі твори В. Голобородька, О. Чучі, О. Юренка та ін. укр. письменників. На Україні окр. книгами вийшли "Чечено-інгуські народні казки" (К., 1985), "Хвалькуватий мисливець. Інгуська казка" (К., 1966), роман "Людина, якій завжди важко" А. Мальсагова (К., 1983). У журн. "Прапор" (1972, № 12) опубл. вірш Дж. Яндієва "Ми живемо". Серед перекладачів з І. л. — С. Тельнюк, О. Ковальчук, В. Іконников, Ф. Гарін, В. Голобородько, І. Гнатюк, Л. Клименко, І. Лещенко та ін.

■ Літ.: Чечено-ингушский фольклор. М., 1940; Семенов Л. Ингушская и чеченская народная слсвесность. "Известия Чечено-ингушского научно-исследовательского института истории, языка и литературы", 1959, т. 1, в. 3; Очерк истории чечено-ингушской литературы. Грозный, 1963; Чентиева М. Д. Черты современника и проблемы чечено-ингушской художественной литературы. Грозный, 1971; Мальсагов А. У. В боевом строю. Грозный, 1971; Дахкильгов И. А. Ингушская литература (период развития до 40-х годов). Грозный, 1975; Айдаев Ю. А. От эпической песни до эпопеи. Грозний, 1975; Дзюба І. Інгуська література. В кн.: Дзюба І. Автографи відродження. К., 1986; Туркаев Х. В. Путь к художественной правде. (Становление реализма в чеченской и ингушской литературах). Грозный, 1987; Корзун В. Б. Советская чечено-ингушская литература. Библиография. Грозный, 1966.

І. М. Дзюба,