Ісландська література

Ісла́ндська література

• Ісландська література

- л-ра ісландського народу, створюється ісл. мовою. Бере початок від давньосканд. фольклору (власне норвежців, що оселилися на острові 870 — 930), який дійшов до нас у записах (здійснені не раніше 13 ст.). Виділяють поезію еддичну (збірка міфол. і героїчних пісень та пророцтв "Старша Едда" — єдина з пам'яток язичницької міфології скандинавів і навіть германців, що збереглася до нашого часу), і поезію скальдів (обрядові пісні "Втрата синів", "Пісня про Арінб'єрне" Егіля Скаллагрімссона, в яких ідеться про події часів вікінгів, та ін.). Внеском у світову культуру є ісл. саги (складалися у 10 — 14 ст., перші записи — з 2-ї пол. 12 ст.). Вони поділяються на 3 групи: стародавніх часів (про події до 10 ст. — "Сага про Велсунгів"), родові й королівські. Найбільш самобутні й найцінніші у пізнавальному значенні — родові ("Сага про Егіля", "Сага про Ньяла"); королівські розповідають про історію Ісландії ("Сага про Стурлунгів") та Норвегії до серед. 13 ст. ("Земне коло" Сноррі Стурлусона, 1220 — 30; йому ж належить трактат "Молодша Едда", 1222 — 25, — своєрідний посібник з поетики скальдів з екскурсом в язичницьку сканд. міфологію). Тривале поневолення Ісландії (1262 — 1380 вона була норв. володінням, потім — датським) загальмувало розвиток І. л. Найпоширенішим жанром поезії 14 — 19 ст. були т. з. рими (віршовані оповідання); розвивалась реліг. поезія (поема "Лілея" Е. Аусгрімссона, 14 ст.; "Псалми про страсті господні" Г. П'єтурссона, 1666). З 16 ст. почалося вивчення ісл. рукописів, серед збирачів і дослідників 17 ст. були А. Йоунссон, Т. Торвасон, А. Магнуссон. Риси барокко характерні для поезії Г. П'єтурссона, який запровадив жанри сатир. і любовної поезії.

Ідеї Просвітительства виявилися у творах Е. Оулафссона, який разом з Б. Паульссоном видав кн. "Подорож до Ісландії" (1772, дат. мовою) — про природу та історію країни; Й. Стенгрімссона (залишив свій життєпис значної культурно-істор. вартості); И. Торлоуксона (поета-перекладача), С. П'єтурссона (автора перших ісл. комедій). Було створено Ісландську спілку освічених мистецтв (1779) та Ісландське літературне товариство (1816). Розквіт І. л. припадає на епоху романтизму (19 ст.), тісно пов'язану з боротьбою за нац. незалежність і нац. культуру. Передові письменники на чолі з Т. Семундссоном об'єдналися навколо журн. "Fjölnir" ("Фелнір", 1835 — 47). Серед них був автор лірич. поезій Й. Гадльгрімссон (вірш "Ісландія, щаслива країна", 1835); він започаткував і нову ісл. прозу, зокрема в жанрах літ. казки й новели. Й. Тородсен створив перший ісландський роман на сучас. тематику — "Юнак і дівчина" (1850). Романтиками були поети Б. В. Тораренсен (його вірш "Давня крижана країна", 1804, — перший нац. гімн Ісландії), С. Брейдфйорд, Г. Йоунссон (виступав з сатир. віршами, викривав соціальні вади і лицемірство церковників), а в 2-й пол. 19 ст. — Б. Грендаль, С. Торстейнссон, М. Йохумссон (автор однієї з перших п'єс "Скуга Свейдн", 1864) та ін. Появі творів реалістич. спрямування у кін. 19 ст. сприяла діяльність дах. літ. критика Г. Брандеса. Соціальні теми порушував Г. Паульссон (повість "Ганс Веггур", 1883; зб. "Три новели про Полярне коло", 1888). У романах "Перевага сил" (1908) і "Золото" (1911) Е. Кваран таврував вади буржуазної виборчої системи. Роман-тетралогія "Садиба на плоскогір'ї" И. Треусті (1908 — 11) — про нелегку долю ісл. селян. Першим поетом-соціалістом був Т. Ерлінгссон (зб. "Терни", 1897; поема "Клятва", 1913). Здобуття Ісландією суверенітету (1918), проголошення її незалежною республікою (1944) зумовили піднесення І. л. Великий громад. резонанс мала кн. есе Т. Тоурдарсона "Листи до Лаури" (1924), в якій дано різку критику бездуховності бурж. суспільства. Соціалістич. ідеями пройняті поезії Й. Иоунассона ур Кетлума (зб. "І все ж я прокинусь", 1935, та ін.), голови Об'єднання революційних письменників Ісландії (1935 — 38), одного із засновників його органу — журн. "Rauôir pennar" ("Червоні пера", 1935 — 38). До найвідоміших реалістів 20 ст. належить Г. К. Лакснесс, автор соціальних, філос. та істор. романів: "Салка Валка" (т. 1 — 2, 1931 — 32) — про зародження робітн. руху в Ісландії, "Ісландський дзвін" (т. 1 — 3, 1943 — 46) — про боротьбу за нац. незалежність, сатир. роману "Атомна станція" (1948). Антивоєнну тему порушив Й. Йоунассон ур Кетлум (роман "Розколоті гори", 1943). До істор. минулого Ісландії, пекучих проблем сучасності звертаються в своїх романах Г. й. Камбан ("Скаульхольт", 1930 — 35), Г. Гуннарссон ("Смуток пустелі", 1940; "Заупокійна меса", 1952), К. Б. Гудмундссон ("Червоний туман", 1950 — 52), Г. Данієльссон ("Гра в піжмурки", 1955; "Сину мій, Сінф'єтле", 1961; "Дім", 1963; "Вода", 1987), Т. Вільг'яульмссон ("Швидше, швидше, казала птаха", 1968; "Дзвін дзвону", 1970), О. Й. Сігурдссон (зб. оповідань "Кубло", 1972) та ін., поети Т. Ерлінгссон, Е. Бенедіктссон, С. Стейнар, Т. Гудмундссон, Г. Бедварссон, Стефаун із Гвітадаля, С. Г'яртарсон, Г. П'єтурссон, драматурги — І. Ейнарссон, И. Сігурйоунссон, Й. Якобссон, А. Богасон, С. Нордаль, Г. K. Лакснесс, публіцист И. Аурнасон.

Перші згадки про Київ. Русь в І. л. сягають 11 ст. Відомості про "Землю Валдамара" (князя Володимира Святославича) зустрічаються в поемі Ейольва Дадаскальда "Бандадрапа" ("Пісня богів", бл. 1011). В ісл. королівських сагах (гол. чин. "Земне коло" Сноррі Стурлусона, прибл. 1230) є відомості про перебування у Києві при дворі князів Володимира, а пізніше Ярослава чотирьох норв. конунгів (правителів) ; йдеться, зокрема, про Магнуса, сина конунга Олава [роки правління 994 — 999 (1000)], який був залишений при дворі кн. Ярослава на виховання. "Сага про Ейдмунда" розповідає про службу норв. воїнів у війську Ярослава. В ісл. геогр. працях 12 — 14 ст. згадуються давньосканд. назви Києва (Кенугард) та Дніпра (Непр). Один з гол. героїв "Тідрек-Саги" (13 ст.) — київ. князь Володимир. Враження від подорожі по Україні виклав у кн, "Від Рейк'явіка до Одеси" К. Е. Андрессон. (1934). Згадки про Київ і Дніпро (9 — 10 ст. тут пролягав "шлях з варяг у греки") є в праці "Нотатки про ісландські саги" Г. К. Лакснесса (1945). В перекл. Г. Данієльссона і Є. Велюнського 1986 у Рейк'явіку вийшла повість "Тіні забутих предків" М. Коцюбинського, яку ісл. літературознавець А. Ганнібальссон назвав "поетичним шедевром". 1987 Г. Данієльссон переклав поезії "Заповіт" Т. Шевченка (2 варіанти) та "Каменярі" І. Франка; "Заповіт" перекл. також І. Йоунссон.

На Україні інтерес до І. л., зокрема давньої, виявляв І. Франко. Він здійснив прозові переклади староісл. новел "Духи — сторожі Ісландії", "Як король Олаф пробував своїх пасинків" ("Літературно-науковий вістник", 1908, № 6), "Страхополох" ("Літературно-науковий вістник", 1909, № 1), "Повість про Сігріду Гордячку і короля Олафа Трігвазона" ("Літературно-науковий вістник", 1910, № 1; див. Франко І. Зібр. тв., т. 25. К., 1980, с. 218 — 244). В його перекладі і переспіві вийшла низка староісл. нар. балад та пісень "Морський Див", "Сестра сестру топить", "Пісня про Рібальда", "Закоханий позаочі", "Між двома жінками", "Як Христина княгинею стала" та ін., староісл. пісні "Купці на морі", "Пісня про Ботільду", "Пісня про Асберна", "Минулася жура моя" тощо (див. Франко І. Зібр. тв., т. 10. К., 1977). Про зв'язки давньої ісл. л-ри писав І. Франко у ст. "Смерть Олега і староісландська зага про фатального коня" ("Науковий додаток до журналу „Учитель"", 1912). Староісл. саги перекладав О. Бургардт (1939). Ісл. міфологію вивчав І. Шаровольський, який вмістив цикл своїх досліджень в "Университетских известиях" (К., 1904 — 07). Тут він вперше 1906 здійснив публікацію давньоісл. тексту "Саги про Хервера і конунга Хейдреке" (мовою оригіналу), подав власний рос. переклад під назвою "Сказание о мече Тюрфинге" і грунтовну розвідку на цю тему. За публікацією І. Шаровольського дат. учений Й. Галгасон видав "Сагу" окремою книжкою (1924, Копенгаген), дав високу оцінку праці укр. дослідника, Староісл. саги перекладав О. Бургардт (1939). На зв'язок укр. дум з ісл. сагами звертав увагу А. Лященко. 5 ісл. балад перекл. Л. Первомайський (уміщені в зб. "З глибини", 1956). Укр. мовою перекл. романи Г. К. Лакснесса ("Самостійні люди". К., 1956, 1959; "Дім скальда". "Всесвіт", 1967, № 10), повісті Г. М. Магнуса ("Хлопці з Лінгейрі". К., 1964), С. Йоунсона ("Сага про малого Х'ялті". К., 1980), вірші К. Андрессона ("Всесвіт", 1973, № 8) і С. Г'яртарсона (зб. "Поклик", 1984). З ісл. мови ряд перекладів здійснила О. Сенюк, серед ін. перекладачів — С. Недєляєва, Л. Горліна, М. Лук'янчикова.

■ Літ.: Дашкевич Н. П. Приднепровье и Киев по некоторым памятникам древне-северной литературы. "Университетские известия", 1886, № 11; Шаровольский И. В. Древнескандинавское сказание о битве готов с гуннами и его историческая основа: Магистранта. "Университетские известия", 1904, № 7, ч. 2; Шаровольский И. В. Сказание о мече Тюрфинге, в. 1 — 3. К., 1906: Веселовский А. Н. Русские и вильтины з саге о Тидрике Бернском (Веронском). СПБ, 1908: Лященко А. Сага про Олафа Тріггвасона і літописне оповідання про Ольгу. "Україна", 1926, кн. 4; Рыдзевская Е. А. Легенда о князе Владимире в саге об Олафе Трюггвасоне. "Труды отдела древне-русской литературы". 1935, т. 2; Андрессон К. Е. Современная исландская литература. 1918 — 1948. М., 1957; Стеблин-Каменский М. И. Культура Исландии. Л., 1967; Шаповалова М. С., Рубанова Г. Л., Моторний В. А. Історія зарубіжної літератури. Львів, 1973; Стеблин-Каменский М. И. Миф. Л., 1976: Джаксон Т. Н. Скандинавский конунг на Руси (о методике анализа сведений исландских королевских саг). — Мельникова Е. А. "Сага об Эймунде" о службе скандинавов в дружине Ярослава Мудрого. В кн.: Восточная Европа в древности и средневековье. М., 1978: Рыдзевская Е. А. Древняя Русь и Скандинавия в IX — XIV вв. М., 1978; Стеблин-Каменский М. И. Древне-скандинавская литература. М., 1979; Стеблин-Каменский М. И. Мир саги. — Становление литературы. Л., 1984; Неустроев В П. Литература Скандинавских стран. В кн.: История зарубежной литературы (1945 — 1980). М., 1989: Ерхов В. А. Художественная литература скандинавских стран в русской печати. Библиографический указатель, в. 1. М., 1986.

В. І. Нечепорук.