Болгарська література

Болга́рська література

• Болгарська література

- л-ра болг. народу, найдавніша із слов'ян. літератур. Її зародження припадає на 2-у пол. 9 ст. і пов'язане з виникненням слов'ян. писемності, створеної Кирилом і Мефодієм (див. Кирило і Мефодій). Діяльність письменників 9 — 10 ст. Климента Охридського, Константина Преславського, Іоанна Екзарха Болгарського, Чорноризця Храбра та ін. в цілому мала проповідницький і просвітительський характер і відбивала церковнофеод. ідеологію свого часу. Зародки демокр. тенденцій у тогочасній болг. культурі спостерігаються в апокрифічній л-рі, особливо поширеній серед богомилів (представників єретичної течії). Л-ра 14 — 15 ст. представлена іменами Феодосія Тирновського, Євфимія Тирновського, Кіпріана, Григорія Цамблака, Константина Костенечського та ін.; осн. жанри їхньої творчості — житія, похвальні слова, послання, в яких нерідко звучать патріотичні мотиви. В 15 — 17 ст., за умов османського іга, розвиток л-ри уповільнюється, однак і в цей період продовжується процес поступового входження в неї прикмет реальної дійсності (твори Попа Пейо, Матея Граматика, Мефодія Драгинова). Значної популярності набувають дамаскини — збірники перекладених болг. розмовною мовою повчань, проповідей грец. письменника Дамаскина Студита. На цей час припадає зародження літописного жанру. Інтенсивно розвивається фольклор — юнацькі, гайдуцькі, історичні пісні, балади, легенди, казки.

Л-ру нац. відродження започатковує "Історія слов'яноболгарська" Паїсія Хилендарського (1762), що своєю патріотичною спрямованістю сприяла прискоренню процесу формування нац. самосвідомості народу, ідеол. підготовці антифеод. нац.-визв. руху. Справу Паїсія Хилендарського продовжили Софроній Врачанський, Іоаким Кирчовський та ін. В 30 — 40-х pp. 19 ст. культур. й літ. життя помітно пожвавлюється (діяльність П. Берона, В. Априлова, Н. Бозвелі, Н. Рильського, К. Фотинова, Н. Герова та ін.); видаються шкільні підручники, з'являється періодична преса, в якій вагоме місце посідає публіцистика просвітительського змісту, сатира. Зароджується оригінальна поезія (Д. Попський, А. Кипіловський, К. Огнянович, Г. Пешаков), в якій увиразнюється сентиментальна течія (Н. Геров, Р.Жинзифов). Протягом 50 — 70-х pp. л-ра остаточно складається як специфічна форма сусп. свідомості. Цей процес відбувається в умовах піднесення нац.-визв. боротьби, тісних контактів з Росією і, зокрема, Україною, впливу передових сусп. ідей і творчості видатних рос. і укр. письменників, революц.-демокр. критики. Розвивається поезія (Д. Чинтулов, П. Р. Славейков, Г. Раковський, Н. Козлев, Л. Каравелов, І. Вазов), проза (В. Друмев, Л. Каравелов, І. Блисков), драматургія (Д. Войников, В. Друмев). Найвищим досягненням сусп. і худож. думки стала творчість поета, публіциста, літ. критика, активного діяча визв. руху Х. Ботева. Провідним худож. методом у цей період був романтизм, його нац. своєрідність визначали прогресивні сусп. ідеї та ідеали, поетизація боротьби народу проти османського іга. Це створило передумови для виникнення і зміцнення реалістич. тенденцій у прозі, поезії, сатир. жанрах, для розробки ідейно-естетич. засад реалізму (літ.-критичні розвідки Х. Ботева, Л. Каравелова, Н. Бончева).

Після визволення Болгарії (1878) від чужоземного ярма триває розвиток реалізму, хоча в епіч. творах, присвячених подіям визв. боротьби, — романі "Під ігом" (1889 — 90), лірико-епіч. циклі "Епопея забутих" (1881 — 84), повісті "Вигнанці" (1894) І. Базова, поемі "Кривава пісня" П. Р. Славейкова, мемуарах "У темниці" К. Величкова (1899) та "Записки про болгарські повстання" З. Стоянова (т. 1 — 3, 1884 — 92) — ще відчутний струмінь героїч. романтики. Художнє осмислення нової дійсності, характерного для неї загострення класових суперечностей, зародження в 90-х pp. соціалістич. руху сприяло поглибленню крит. тенденцій у л-рі, посиленню її соціального пафосу, урізноманітненню худож. форм і жанрів, стильових течій. Найвищим досягненням реалізму кін. 19 — поч. 20 ст. стали твори І. Базова — збірки оповідань і повістей "Подряпини і плями" (т. 1 — 2, 1893 — 95), "Бачене й чуте" (1901), "Строкатий світ" (1902), романи "Нова земля" (1896), "Казаларська цариця" (1903), драма "Вигнанці" (1894), в них відтворено панораму болг. дійсності, сусп. настрої і психологію різних класів і соціальних верств. Інтенсивно розвиваються жанри сатири, що викриває вади бурж. суспільства, панівну мораль, антигуманізм існуючих сусп. відносин. Це, насамперед, цикл сатир. оповідань "Бай Ганьо" (1895), фейлетони, подорожні нариси А. Константинова, памфлети Г. Киркова, "Книга про болгарський народ" С. Михайловського (1897). Увагу письменників-реалістів кін. 19 — поч. 20 ст. (Т. Влайков, Х. Максимов, Єлин Пелин, А. Страшимиров) привертають становище селянства, процеси розорення бідноти і зміцнення куркульства. Ця проблематика лягла в основу громадян. лірики І. Базова, Ц. Церковського, поезії П. Яворова (вірш "На ниві", 1896; поема "Град", 1900, та ін.). Після сел. повстань 1901 — 03 в л-ру входить новий герой — селянин-бунтар. Значних успіхів досягає драматургія (істор.революц. драми і соціально-побутові комедії І. Базова, соціальні драми А. Страшимирова). Ідеї пролет. руху пропагують поет Д. Полянов (зб. "Морські краплини", 1907), прозаїк Г. Кирков (зб. сатир. оповідань і гуморесок "Дремиградські чудасії", 1900), у творах яких дійсність відображена з точки зору соціалістич. ідеалу. Пропагандистами марксизму виступають критик і теоретик л-ри Д. Благоєв (зб. праць "Суспільно-літературні питання", 1901, та ін.), критик Г. Бакалов.

На поч. 20 ст. в л-рі визначилась ідейно-стильова течія, в якій значною мірою виявились індивідуалістичні настрої, естетський формалізм, вплив європ. декадентського мистецтва. Провідником і теоретиком її виступив К. Кристев — редактор журн. "Мисъл", навколо якого гуртувалися визначні болг. письменники. Окремими гранями творчості до течії примикали П. П. Славейков, П. Яворов, П. Тодоров, К. Христов, Д. Дебелянов, хоч кращі їхні твори увійшли до скарбниці культурних цінностей, збагатили проблематику Б. л., арсенал її худож.-зображувальних засобів. Символістську течію представляли Т. Траянов, Н. Лілієв, а також ранніми творами Л. Стоянов, Е. Попдимитров, Х. Ясенов. Після 1-ї світової війни починається новий період історії Б. л. Загострення ідейно-класових суперечностей, зумовлених кризою капіталізму, вплив ідей Великої Жовтн. соціалістич. революції, посилення пролет. руху в Болгарії суттєво змінюють літ. ситуацію. Символізм втрачає свої позиції. Крит. реалізм розвиває досягнення попередньої епохи, але не підноситься до великих худож. відкриттів. Найвизначніші його представники розробляють сільс. і воєнну проблематику, з позицій демократизму відтворюють процеси капіталістич. дійсності (оповідання Г. Стаматова, Єлина Пелина, Й. Йовкова, А. Каралійчева, комедії С. Костова, поеми І. Марангозова та ін.). Загальногуманістичні тенденції в розвитку л-ри виражає лірична поезія (Є. Багряна, Д. Габе, А. Далчев, Д. Пантелеєв та ін.). Психол. та анімалістич. прозою входить у л-ру Є. Станев. Своєрідне явище — творчість С. Минкова, в іроніч. оповіданнях якого життєві реалії поєднуються з фантастикою та алегорією. Друкує перші твори Д. Димов (роман "Поручик Бенц", 1938).

З поч. 20-х pp. найвагомішим ідейно-худож. напрямом стає революц. пролетарська л-ра, в надрах якої формується метод соціалістич. реалізму. Його зародження пов'язане з творчістю Х. Смирненського (поетична зб. "Хай буде день!", 1922, оповідання, сатиричні твори). В руслі пролет. л-ри розвивається творчість Х. Ясенова, Л. Стоянова, Д. Полянова. Антифашистське Вересневе повстання 1923 породило нову хвилю революц. ("вересневої") л-ри; її визначні представники — Гео Милев (поема "Вересень", 1925), А. Разцветников (зб. віршів "Жертовні вогнища", 1924), Н. Фурнаджієв (зб. віршів "Весняний вітер", 1925), А. Страшимиров (роман "Хоро", 1926). Розвиток і збагачення пролет. л-ри, методу соціалістич. реалізму продовжується в 30 — 40-х pp., чому сприяло посилення робітн. руху і антифашист. опору. Значну роль відіграє революц. і демократична преса — журнали "Наковалня" (1925 — 33), "Звезда" (1932 — 34), "Нова литература" (1935), газ. "РЛФ" ("Робітничо-літературний фронт", 1923 — 24) та ін. Антифашист. тема, будівництво соціалізму в СРСР, пролет. боротьба в країні, загроза нової війни — осн. теми творчості Х. Радевського (поетичні зб. "Партії", 1932; "Повітря не вистачає", 1945), Н. Хрелкова (поема "Нічний конгрес", 1932), М. Ісаєва, Н. Ланкова, А. Тодорова, К. Зидарова, Ламара. Найвище досягнення пролет. поезії 30 — поч. 40-х pp. — творчість Н. Вапцарова (зб. "Пісні мотора", 1940). Прозу цього періоду представляли Г. Караславов (зб. оповідань "На посту", 1932; романи "Дурман", 1938; "Невістка", 1942), К. Велков (роман "Село Борово", 1932), Л. Стоянов (повість "Холера", 1935). Проблеми сучасності своєрідно відбиваються у творах на істор. теми (романи "День останній" С. Загорчинова, 1932 — 34; "Гайдук матір не годує" О. Василева, 1937, та ін.). В боротьбі з бурж. ідеологією, естетсько-формалістич. течіями активно розвивається марксистська критика і естетика: праці Т. Павлова — "На літературні і філософські теми" (1930), "Загальна теорія мистецтва" (1937) та ін.; Г. Бакалова — "Сучасна болгарська література" (1938) та ін. Консолідації сил пролет. і демократ. письменників напередодні 2-ї світової війни сприяли газети "Щит", "Литературен преглед" ("Літературний огляд"), "Литературен глас", журн. "Изкуство и критика". Революц. перетворення в сусп. житті Болгарії після 9 вересня 1944, докорінні зміни в усій духовно-ідеол. атмосфері, перехід до побудови соціалізму активізували поступальний рух л-ри, утвердження соціалістич. реалізму як провідного худож. методу. Пафос будівництва нового суспільства характерний для кращих творів кін. 40 — 50-х pp. Це романи "Млин Липованського" С. Даскалова (1951), "Суха рівнина" П. Вежинова (1952), "Родина ткачів" К. Калчева (1956 — 60), зб. оповідань "Шахтарі" І. Мартинова (1950). Складний шлях селянства до соціалістич. форм праці, нового світорозуміння відображено в романах "МТ станція" (1950), "Село Ведрово" (1952) А. Гуляшки, "На межі" К. Калчева (1953), "Мертва хвиля" І. Петрова (1961), оповіданнях І. Волена, К. Григорова, комедії "Камінь у болото" Г. Караславова (1959). Будівник соціалізму став героєм поезії: збірки "Ранок над Вітчизною" Ламара (1951), "Пісні про Родопи" Б. Димитрової (1954), "Вірші про п'ятирічку" Б. Райнова (1951), "Доброго ранку, люди!" П. Пенева (1956) та ін. Збагачення внутр. світу особистості, поглиблення соціальних почуттів сучасника знайшло відображення у збірках поезій "Твоїми шляхами я йшов" (1958), "Сонце над горами" (1961) Н. Фурнаджієва, "Любов" М. Ісаєва (1954), "Лірика" Б. Божилова (1957), "Лірика" В. Ханчева (1960), "До завтра!" Б. Димитрової (1959), поемах "Погожої осені" В. Петрова (1961), "Непередбачені почуття" Р. Ралина (1959), віршах Л. Стоянова, А. Герова, Д. Пантелеєва, Г. Джагарова та ін. Значний тематич. пласт становлять твори про минуле країни, про боротьбу народу за соціальне визволення від фашист. диктатури. Це романи "Нові люди" (1945), "Червона зоря" (1952) Г. Белева, "Вересневці" Е. Коралова (1945), "Шлях" С. Даскалова (1945), збірки "Поезії" В. Петрова (1949), "Партизанські пісні" В. Андреєва (1947), "Вірші в патронташі" В. Ханчева (1954), роман у віршах "Димитровське плем'я" Д. Методієва (1951), поема "Ліляна" Б. Димитрової (1959), мемуари В. Андреєва, К. Ламбрева, Ж. Колева, К. Маринова. Створюються багатопланові епічні полотна, в яких художньо досліджуються глибинні соціальні процеси недавнього минулого — цикл романів "Звичайні люди" Г. Караславова (т. 1 — 6, 1952 — 75), "Тютюн" Д. Димова (1951, 2-а ред. — 1953), "На життя і смерть" Д. Ангелова (1953), "Іван Кондарев" Е. Станева (1958 — 64), істор. тетралогія "Залізний світильник" (1952), "Іллін день" (1953), "Преспанські дзвони" (1954), "Голоси ваші чую" (1966) Д. Талева. Творчі можливості соціалістич. реалізму повніше і різнобічніше розкриваються в Б. л. 60 — 1-ї пол. 80-х pp. Розширюється її проблематика, розвиваються традиції, народжуються нові жанри і жанрові різновиди, виникають нові стильові напрями, збагачується арсенал худож. засобів. Найбільші досягнення л-ри 60 — поч. 80-х pp. пов'язані з худож. відтворенням дійсності, провідних процесів у сусп. житті і свідомості людей. Увагу письменників привертає моральна проблематика, що дала імпульс розвиткові лірико-психол. прози, яку представляють романи "Смерті немає" Т. Монова (1960), "Село біля заводу" С. Даскалова (1963), "Сім днів нашого життя" А. Гуляшки (1964), "Двоє у новому місті" К. Калчева (1965), "Марія проти Піралкова" (1962) та "Світло вечірнє, світло вранішнє" (1973) А. Наковського та ін. Споріднені з цією ідейно-стильовою лінією повість Б. Райнова "Дорога в нікуди" (1966), експериментальні романи Б. Димитрової "Мандрівка до самої себе" (1965), "Відхилення" (1967), "Лавина" (1971), філос.-психологічна проза П. Вежинова (романи "Зірки над нами", 1966; "Вночі на білих конях", 1975; повість "Бар'єр", 1977). Проблемно-тематич. і жанрово-стильовому збагаченню прози сприяє творчість письменників молодого покоління. Широкий резонанс мають оповідання, повісті, п'єси Й. Радичкова (збірки оповідань "Перевернуте небо", 1962; "Строкатий килим", 1964; "Лихий настрій", 1965; "Ми, горобці", 1968; "Спогади про коней", "Усі і ніхто", обидві — 1975, та ін.), в яких у гротескно-сатир. формі відображуються психологічні й соціологічні аспекти сучас. буття. На больових моментах розвитку сучас. села, на проблемах великих індустр. колективів зупиняється В. Понов (зб. оповідань "Корені", 1967; роман "Низина", 1977). Особливе місце в прозі посідають оповідання Н. Хайтова (зб. "Дикі оповідання", 1967, та ін.), в яких реальна дійсність, духовний світ людини відтворюються в узагальнених, близьких до міфологічних, формах. Актуальні проблеми сучасності — в центрі романів Д. Фучеджієва "Ріка" (1974), "Зелена трава пустелі" (1978). Успіхи романного жанру пов'язані з істор. тематикою, з осмисленням минулого країни. Серед кращих — романи "Час вибору" (1962) А. Дончева, "Випадок з Джемом" (1966) В. Мутафчієвої, "Легенда про Сибина, князя Преславського" (1968), "Антихрист" (1970) Є. Станева та ін. Значні здобутки має пригодницький жанр, політ. детектив: романи А. Гуляшки ("Контррозвідка", 1959; "Пригоди Авакума Захова", 1962; "Дощової осені", 1963; "Маленька нічна музика", 1965), Б. Райнова ("Пан Ніхто", "Немає нічого ліпшого за негоду", обидва — 1967; "Велика нудьга", 1971; "Реквієм для негідниці", 1973) та ін. Оновлюється і збагачується сучас. проблематикою поезія Н. Фурнаджієва, Л. Стоякова, Є. Багряної, Д. Габе; традиції пролет. поезії розвиваються в політ. ліриці Г. Джагарова, Д. Методієва, Д. Жотева, П. Матева. В л-ру входить нове покоління поетів, різних за характером худож. обдарування, але близьких за актуальністю проблем, за духом новаторських пошуків у галузі форми, — Л. Левчев, В. Башев, С. Цанев, Д. Дамянов, П. Караангов, П. Стефанов, І. Давидков, К. Павлов. Примітні зміни відбуваються в драматургії. В кін. 50 — на поч. 60-х pp. виникає т. з. лірична драма, для якої характерна філос. розробка моральної проблематики, духовних колізій: "Кожного вечора восени" І. Пейчева (1959), "Коли танцюють троянди" В. Петрова (1959), "Світ малий" І. Радоєва (1962), "Прокурор" (1965), "Ця маленька земля" (1974) Г. Джагарова, "З великої любові" К. Цачева (1958). Своєрідне явище становлять драматичні твори — Д. Димова "Жінки з минулим" (1959), "Винний" (1961), "„Перепочинок" в Арко Іріс" (1963), їм властиві оригінальна побудова характерів і конфліктів, іроніч. підтекст. Сучасні проблеми на істор. матеріалі розв'язує К. Зидаров ("Безсмертна пісня", ін. назва — "Іван Шишман", 1959; "Калоян", 1968; "Боян-чародій", 1972); у філос. осмисленні далекого минулого в світлі: сучасності полягає особливість драм і трагедій Р. Радкова "Хан Аспарух" (1970), "Битва за Преслав" (1971), "Петер Делян" (1974), "Патріарх Євфимій", "Константан і Фружин". У жанрі оптимістич. трагедії виступає Г. Караславов ("Танго", 1967, "Мати для всіх", 1973). Драматизм і суперечності процесів побудови нового суспільства відтворено в п'єсах Д. Асенова "День народження" (1964), "Троянди для доктора Шопова" (1966), "Кінець дня" (1975) та ін. Помітна роль у розвитку Б. л. належить критиці і літературознавству (дослідження П. Зарева, Г. Цанева, П. Динекова, Р. Ликової, Т. Жечева, Є. Каранфілова, Б. Ничева, К. Куюмджієва, В. Колевського, С. Ігова, Г. Димова та ін.). Коріння укр.-болг. літ. взаємин сягає 10 — початку 11 століття. Твори Іоанна Екзарха Болгарського, Климента Охридського, Константина Преславського та ін., поширившись на землі сx. слов'ян. сприяли становленню писемної л-ри Київ. Русі. Після повалення візант. іга з кін. 13 до серед. 14 ст. спостерігається зворотний процес: до болгар надходять з Київ. Русі оригінальні твори — "Слово про закон і благодать" Іларіона, "Слово про віру варязьку" Феодосія Печерського, "Житіє Феодосія Печерського" Нестора, повчання Кирила Туровського. Протягом 14 — 15 ст. з поневоленої Османською імперією Болгарії деякі культурні діячі прибувають на Україну, в Білорусію, Росію. Київським, потім московським митрополитом став Кіпріан, пізніше митрополитом київським — Григорій Цамблак; вони ввели у проповідь властивий південнослов'ян. л-рі риторичний стиль — "плетіння словес".

Новий етап укр.-болг. взаємин почався в 19 ст. Культурне і літ. життя Болгарії 30 — 70-х pp. було предметом вивчення рос. і укр. вчених — Ю. Венеліна, М. Мурзакевича, І. Срезневського, О. Бодянського, В. Григоровича. Пильну увагу болг. письменників з серед. 19 ст. привертають визв. ідеї передової рос. та укр. л-р, насамперед творів О. Пушкіна, М. Гоголя, М. Некрасова, Т. Шевченка, Марка Вовчка. Революц.-демокр. критики Л. Каравелов, Х. Ботев, І. Вазов, Р. Жинзифов, які деякий час жили в Росії й на Україні, а також П. Р. Славейков стають пропагандистами творів Т. Шевченка, Марка Вовчка та ін. у Болгарії. На цей час припадають перші болг. переклади творів Т. Шевченка (Р. Жинзифов, Л. Каравелов, П. Р. Славейков), Марка Вовчка (Л. Каравелов), драми М. Костомарова "Кремуцій Корд" (X. Ботев). Творчість Т. Шевченка мала значний вплив на розвиток тогочасної болг. поезії (проблематика, поетика, особливості віршування, опора на фольклор. традиції). "Народні оповідання" Марка Вовчка сприяли розвиткові болг. прози (демокр. пафос, герой-оповідач, композиційно-стильові прийоми).

Після здобуття Болгарією незалежності, в період 1878 — 1918, укр.-болг. зв'язки набувають різноманітніших форм. Зацікавлення творчістю Т. Шевченка в Болгарії виявляється в більшому обсязі перекладів його поезій (перекладачі Л. Іхчієв, С. Чилингиров та ін.), у перших спробах наук.-крит. осмислення його спадщини (Л. Іхчієв, В. Парушев, С. Станимиров та ін.) і її впливу на Б. л. (Б. Пенев, І. Шишманов). Робітн. преса знайомить читача з оповіданнями І. Франка ("Як пан собі біди шукав", 1894 — в перекл. Г. Бакалова; "Муляр", 1900 — перекладач невідомий), у наук. збірниках друкуються його фольклористичні розвідки ("Притча про однорога і її болгарський варіант"). Значний інтерес у Болгарії викликали оповідання й новели В. Стефаника (1910 — 12 в різних журналах з'явилися "Новина", "Камінний хрест", "Діти", "Моє слово", "Дорога" та ін.); 1914 в журн. "Демократически преглед" ("Демократичний огляд") опубл. літ.-критичну статтю "Василь Стефаник" П. Тодорова, який підтримував також зв'язки з І. Франком, О. Кобилянською. З його ініціативи перекладаються твори О. Маковея, О. Кобилянської. Протягом 90-х pp. літ.-наук. часопис "Български преглед" ("Болгарський огляд") друкує рецензії на "Сборник Харьковского историко-филологического общества", на фольклористичні праці О. Соболевського, О. Потебні, М. Сумцова, анотацію на працю П. Житецького "Думки про народні малоруські думи" (1893), огляди "Записок Наукового товариства імені Шевченка". Увага до культур. життя Болгарії зростає на Україні. В серед. 90-х pp. переклади окремих поезій Х. Ботева, І. Базова, Д. Чинтулова, Г. Раковського здійснює П. Грабовський. Публікуються оповідання І. Базова "Він іде?" (1891), роман "Під ігом" (1901, в перекл. В. Щурата), оповідання П. Тодорова ("Боротьба", "Хатина", "Біля покинутого млина", "Співець" та ін. в перекл. В. Гнатюка). Зміцненню наук.-творчих контактів сприяла діяльність М. Драгоманова, І. Шишманова, М. Дринова, І. Франка, М. Павлика, В. Гнатюка. У Болгарії 1894 — 95 Леся Українка написала поезії громадян. звучання "Раді на незабудь", "І все-таки до тебе думка лине", "Північні думи", "Товаришам". Безпосереднє творче спілкування з П. Тодоровим дало поштовх О. Кобилянській до створення повісті "В неділю рано зілля копала".

Після Великої Жовтн. соціалістич. революції у період 1917 — 44 укр.-болг. літ. зв'язки набувають нового характеру. Ідеї Жовтня, практика будівництва соціалістич. культури в СРСР, успіхи багатонаціональної рад. л-ри активізують розвиток демократичної і особливо пролет. л-ри в Болгарії.

Знайомству з укр. рад. л-рою поклав початок переклад повісті В. Кузьмича "Солідарність". У 1934 Л. Стоянов переклав вірш П. Тичини "Вітер з України" і опублікував у газ. "Щит" разом із статтею О. Білецького про творчість укр. поета. Значну популярність у Болгарії здобула п'єса О. Корнійчука "Платон Кречет", яка ставилась у театрах країни. В пресі з'являлися проблемні й оглядові статті про рад. культуру і л-ру (ст. "Українська література розквітає", 1934) і нариси "Вісім років у Радянському Союзі" М. Марчевського (1934), "У Країні Рад" А. Златарова (1936), "У країні, що будує соціалізм" П. Напетова. Марксистська, демократична преса вміщувала також матеріали про укр. дожовтневу л-ру, насамперед про творчість Т. Шевченка. В 1934 — 39 друкувалися статті Г. Бакалова, Т. Павлова, К. Зидарова, Л. Стоянова та ін., в яких аналізувалися ідейно-естетичні аспекти творчості укр. поета, викривалися спроби націоналістич. трактування його поезій. На честь ювілею поета 1939 випущено спец. видання — газ. "Тарас Шевченко". Значну роль в опублікуванні творів болг. пролет. письменників і ознайомленні з ними укр. читача відігравав Держнацменвидав УРСР. У діяльності видавництва брали участь Г. Бакалов, М. Марчевський, К. Кюлявков та ін., які в кін. 20-х — на поч. 30-х pp. жили на Україні як політемігранти. В укр. пресі друкувалися праці Г. Бакалова, Т. Павлова та ін. Укр. читач ширше знайомиться з болг. класикою — виходять збірка поезій Х. Ботева у перекладі В. Сосюри, твори І. Базова, "Бай Ганьо" А. Константинова та ін. Особливість укр.-болг. літ. зв'язків після 1944 зумовлена єдністю сусп.політ. ідеалів та сусп. практики рад. і болг. народів. Укр. і болг. л-ри характеризує близькість проблематики, ідейно-творчих шукань, постійний процес удосконалення методу соціалістич. реалізму, збагачення жанрово-стильової палітри. Урізноманітнились форми спілкування між письменниками, науковцями, перекладачами (спільні проблемні симпозіуми, конференції, участь у з'їздах письменників тощо). Широко і на новому рівні поставлена справа взаємного перекладання кращих здобутків л-р. Високою майстерністю і точністю відзначаються болг. переклади творів Т. Шевченка (Д. Методієв), Лесі Українки (С. Бакирджієв), І. Франка (Д. Методіев, С. Бакирджієв), П. Тичини (Н. Фурнаджієв, І. Давидков, А. Германов, П. Матев), укр. переклади творів Х. Ботева (П. Тичина, Д. Павличко), І. Вазова (Д. Білоус), Н. Вапцарова (Д. Павличко, Р. Братунь та ін.). Болг. мовою перекладено багато творів М. Рильського, М. Бажана, А. Головка, П. Воронька, О. Гончара, М. Стельмаха, Д. Павличка, І. Драча, Б. Олійника та ін.; українською — Х. Смирненського, Д. Димова, Л. Стоянова, К. Калчева, Д. Талева, Є. Станева, Г. Караславова, А. Гуляшки, П. Вежинова, Б. Райнова, І. Давидкова і багатьох ін. В галузі перекладу болг. прози активно працюють О. Кетков, Л. Горячко, Л. Копиленко, А. Лисенко, І. Білик, М. Павлюк, Ю. Чикирисов та ін. Болг. тематика представлена у зб. поезій П. Воронька "Драгі другарі" (1959), його поемах "Револьвер Василя Левського" (1957) і "Поєдинок" (1958), поемі М. Шеремета "Лілія Карастоянова" (1972), віршах П. Тичини "Вазов в Одесі", "Іван Вазов", драм. поемі Л. Дмитерка "Зоря на обрії" (1957), віршах Д. Білоуса, Д. Павличка, В. Ткаченко. Образ України постає у віршах Н. Фурнаджієва "Понад Дніпром", "Привіт з України", зб. віршів І. Давидкова "Дніпро під моїм вікном тече", вірші А. Тодорова "Шевченко" та ін. Спільну боротьбу з фашизмом і дружбу народів відтворено в "Балканському щоденнику" (1946) О. Левади, зб. оповідань М. Чабанівського "Під зорями балканськими" (1951), поемі І. Гончаренка "Матрос Гайдай" (1956), зб. віршів 1. Давидкова "Українець з білою гармонією" (1951), віршах П. Тичини "Наш союз священний — буде вічний", "Болгарському народові", "Білий голуб миру", М. Рильського — "Софія" та ін. Укр.-болг. літ. взаємини — предмет всебічного і грунтовного вивчення болг. і укр. дослідників. Це книги С. Русакієва "Платон Воронько. Психологія творчості" (Софія, 1973), Л. Минкової "Осип Максимович Бодянський" (Софія, 1978), М. Гольберга "Іван Вазов" (К., 1976), В. Захаржевської "Димитр Димов" (К., 1979), "Людмил Стоянов. Від символізму до соціалістич. реалізму" (К., 1982), В. Климчука "Проблематика і поетика творчості Е. Станева" (К., 1983) та ін., статті П. Атанасова, С. Божкова, Л. Терзійської, О. Кеткова, Т. Лапинської та ін. За високохудожні переклади премією ім. М. Т. Рильського відзначено Д. Методієва ("Кобзар" Т. Шевченка), Д. Павличка ("Поезії" Х. Ботева). За активну пропаганду болг. л-ри на Україні уряд НРБ нагородив орденом Кирила і Мефодія багатьох укр. письменників і літературознавців — Д. Павличка, О. Кеткова, Д. Білоуса, В. Захаржевську та ін.

■ Літ.: Очерки истории болгарской литературы XIX — XX в. М., 1959; Божков С. Іван Франко в українськоболгарських літературних зв'язках, "Радянське літературознавство", 1957, № 3; Свенціцький І. Нариси з історії болгарської літератури. Львів, 1957; Дмитрук В. Сторінки вікової дружби. З історії українсько-болгарських зв'язків XIX — поч. XX ст. Львів, 1958; Шпильова О. Головні етапи українсько-болгарських літературних зв'язків XIX — XX ст. К., 1963; Шпильова О. Т. Г. Шевченко і болгарська література. К., 1963; Шпилевая Е.Героика и лирика. О становлений послевоенной болгарской поэзии. К., 1968; Русакієв С. Тарас Шевченко і болгарська література. К., 1968; Марков Д. Болгарская литература наших дней. М., 1969; Захаржевська В. Болгарська революційна поезія 30 — поч. 40-х pp. XX ст. К:, 1971; Марков Д. Из истории болгарской литературы. М., 1973; Пономарева Н. Современная болгарская драматургия. М., 1974; Пивоваров М. З літопису взаємозбагачення братніх літератур. К., 1974; Андреев В. Проблеми реализма в болгарской литературе XX в. Л., 1977; Современная болгарская проза и литературы европейских социалистических стран. М., 1985; Москаленко В. Українсько-болгарські літературні та наукові зв'язки кінця XIX — початку XX ст. К., 1986.

О. В. Шпильова.