ВІЧНІ ОБРАЗИ

ВІ́ЧНІ ОБРАЗИ

• ВІЧНІ ОБРАЗИ

, світові образи — літ. образи, які за глибиною худож. узагальнення виходять за межі конкретних творів і відображеної в них епохи. Такими є Прометей, Дон Кіхот, Гамлет, Фауст, Дон Жуан та ін. Породжені певними істор. умовами, вони водночас зосереджують у собі важливі риси людського характеру, ситуації і конфлікти, які повторюються в нових сусп. обставинах. В. о. містять у своїй худож. конкретності момент загальнолюдського, корінних основ буття, завдяки чому набули поширення у багатьох л-рах. В історії кожної нац. л-ри В. о. мають свої традиції, риси, пов'язані з історією народу, його л-рою і культурою. В укр. л-рі особливого поширення набув образ Прометея, якого К. Маркс назвав найблагороднішим мучеником і святим у філос. календарі. До цього образу зверталися Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, П. Тичина, А. Малишко, І. Муратов, І. Драч та ін. Образ Прометея в А. Малишка (поема "Прометей") пов'язаний не тільки зі своєю першоосновою, а й трактуванням його в Шевченка, а в І. Драча — з творчістю Лесі Українки, В історії л-ри В. о. набувають щораз нової соціально-істор. конкретизації, служать засобом філос. осмислення проблем епохи, вираження безперервності розвитку культури. У сприйнятті нових поколінь, а також різних сусп. сил ці образи зазнають неоднакового тлумачення. Прогресивна л-ра підносить тираноборчу і гуманістичну суть постаті Прометея. Однак у сучас. бурж. соціології та естетиці цей же образ розглядається як уособлення вад теперішнього технізованого суспільства, руйнівної сили вогню. Переосмислення має місце також у трактуванні Дон Кіхота, Фауста, Гамлета. Так, Дон Кіхот вважався носієм нездійсненних ілюзій, туги за минулим, Гамлет — уособленням нерішучості й психічної роздвоєності. У прогрес. л-рі ці образи трактуються як втілення безкомпромісності в обстоюванні справедливості, рішучості й самопожертви, любові до людини. В. о. містять невичерпні можливості філос. осмислення проблем сусп. буття.

Літ.: Нусинов И. Вековые образы. М., 1937; Тасалов В. Прометей или Орфей. М., 1967; Тичина П. Про вічні типи у світовому письменстві. Б кн.: Тичина П. Читаю, думаю, нотую. К., 1974; Ільницький М. М. Багатогранність єдності. К., 1984; Журавська І. "Світові образи" і сучасність. "Радянське літературознавство", 1985, № 9.

М. М. Ільницький.

Джерело: Українська літературна енциклопедія (A—Н) на Slovnyk.me