ВЕРЕСАЄВ Вікентій Вікентійович

ВЕРЕСА́ЄВ Вікентій Вікентійович

• ВЕРЕСАЄВ Вікентій Вікентійович

(справж. прізв. — Смідович)

[4 (16).I 1867, Тула — 3.VI 1945, Москва]

- рос. рад. письменник. Закінчив 1888 Петерб. ун-т., 1894 — мед. ф-т Юр'євського (тепер Тартуський) ун-ту. В 1900-і pp. входив до літ. групи "Середа", друкувався у зб. "Знание". У повістях "Без дороги" (1894) і "На повороті" (1902), оповіданні "Пошесть" (1898) показав крах ідеалів народництва, звернення демокр. інтелігенції на межі 19 — 20 ст. до марксизму. Писав про тяжке життя робітників (оповідання "На мертвій дорозі", 1896; повість "Два кінці", 1899 — 1903) і селян (оповідання "З поспіху", "В сухому тумані", обидва — 1899; "Ванька", 1900, та ін.). В. І. Ленін відзначав правдивість життєвих спостережень в оповіданні В. "Лизар" (див. Повне зібр. тв., т. 3, с. 258 — 259). Популярними були "Записки лікаря" (1901), де В. порушував гострі соціальні та моральні проблеми. Як лікар брав участь у рос.-япон. війні 1904 — 05. В "Оповіданнях про війну" (1906) і циклі публіцистич. нарисів "На війні" (1907 — 08) змалював реалістичні картини війни, розвінчав самодержавство. Після революції 1905 — 07 пережив духовну кризу, яка позначилась і на його творчості. В рад. час завершив цикл творів про долю інтелігенції: роман "У безвиході" (1922), "Сестри" (1933). Надрукував спогади "В юні роки" (1927), "У студентські роки" (1929), "Невигадані оповідання про минуле" (1940), оповідання і нариси про сучасність. Автор досліджень про О. Пушкіна, М. Гоголя, Ф. Достоевського і Л. Толстого. Переклав ряд творів з давньогрец., зокрема "Іліаду" та "Одіссею" Гомера, "Роботи і дні" Гесіода, вірші Сафо й Архілоха.

Влітку 1890 жив у м. Юзівці (тепер Донецьк). Написав цикл нарисів про тяжку долю шахтарів ("Підземне царство", 1892). У 1892 був запрошений сюди для боротьби з епідемією холери. Життєві враження цього часу поклав в основу повісті "Без дороги". В 1911 у Москві за ред. В. вийшла зб. перекладів "Пісні Тараса Шевченка". У 1939 приїздив на відкриття пам'ятника Т. Шевченку в Києві, написав ст. "Любити Україну — любити Шевченка" та "Оригінали й переклади" (про переклади творів Т. Шевченка рос. мовою). Листувався з М. Коцюбинським. Твори В. перекладали М. Виноградова, А. Головко, І. Сенченко, О. Копиленко, Л. Смілянський, А. Шиян, В. Козаченко. Лауреат Держ. премії СРСР (1943). Портрет с. 291.

Тв.: Полное собрание сочинений, т. 1 — 12. М., 1928 — 31; Собрание сочинений, т. 1 — 5. М., 1961; Собрание сочинений, т. 1 — 4. М., 1985; Укр. перекл. — Твори, т. 1 — 2. К., 1956; Життя Пушкіна. Вінниця, 1937; В сухому тумані. К., 1953; На повороті. К., 1969; Записки лікаря. К., 1982.

Літ.: Бабушкин Ю. У. В. В. Вересаев. М., 1966.

М. Ф. Гетьманець.

Джерело: Українська літературна енциклопедія (A—Н) на Slovnyk.me