ВИННИЧЕНКО Володимир Кирилович

ВИННИЧЕ́НКО Володимир Кирилович

• ВИННИЧЕНКО Володимир Кирилович

[26.VII (7.VIII) 1880, с. Веселий Кут Херсон. губ. — 6.III 1951, Мужен, департ. Приморські Альпи, Франція]

- укр. письменник, публіцист. Народився в бідній сел. родині. Навчався 1901 — 02 на юрид. ф-ті Київ. ун-ту. Брав участь у діяльності дрібнобурж.-націоналістичної Революційної укр. партії (РУП), згодом перейм. на УСДРП (Укр. с.-д. робітн. партія). За революц. діяльність В. було арештовано й віддано в солдати, звідки він утік. У 1907 — 14 перебував в еміграції. Був співробітником журналів "Дзвін" (1913 — 14) і "Украинская жизнь" (1912 — 17). У 1917 — один з керівників контрреволюц. Центр. ради, голова її т. з. уряду — Генерального секретаріату, 1918 — 19 очолював бурж.-націоналістичну Директорію. В 1919 в еміграції написав 3-томну працю "Відродження нації", в якій містилася критика лозунгів і дій антинар. "урядів", але загалом події на Україні 1917 — 19 зображались з бурж.-націоналістичних позицій. У 1920 В., оголосивши примирення з Рад. владою, організував т. з. закордонну групу Укр. комуністичної партії (УКП), видавав газ. "Нова доба", приїздив до Москви, Харкова, Києва, клопотався про повернення до Рад. України. 1920 призначений заст. голови Раднаркому і наркомом закордонних справ республіки. Тоді ж 1920 знову виїхав за кордон, останні роки жив у Франції. Проводив антирад. діяльність. Часом критикував окремі угруповання укр. націоналістич. еміграції, особливо Петлюру і його поплічників, відмежовувався від особистих і політ. контактів з ними, закликав кращу частину еміграції до повернення на Україну, співробітництва з Рад. владою. В 1941 переслідувався нім.-фашист. окупаційною владою, був ув'язнений у концтаборі. У післявоєнний час виступав проти гонки озброєнь.

Літ. діяльність почав 1902. Оповідання, написані напередодні і під час революції 1905 — 07 ("Біля машини", "Контрасти", "Голота", "Кузь та Грицунь", "Хто ворог?", "Раб краси" та ін.), відзначалися актуальною соціальною тематикою, новаторською худож. манерою письма і мали здебільшого реалістич. характер. Зображуючи процес пролетаризації села, життя наймитів, заробітчан, міської бідноти, студентства і провінційних акторів, політ. в'язнів і солдат, В. у ряді творів вдавався до критики самодерж. ладу, бурж. суспільства. Показував наростання соціального протесту в усіх верствах населення та жорстокі розправи царизму з повсталим народом. Правдиве відображення В. соціальних контрастів того часу, внутр. світу людини дістало високу оцінку І. Франка (Франко І. Новини нашої літератури. "Літературно-науковий вістник", 1907, № 4), Лесі Українки (Українка Леся. В. Винниченко. Твори, т. 12. К., 1930). Після поразки революції 1905 — 07 В. опинився серед тієї частини дрібнобурж. інтелігенції, яка, розчарувавшись у революції, поступово втрачала зв'язок з життям і боротьбою трудящих. Захоплення модними реакційними філос. й естетич. теоріями визначило ідейний зміст деяких творів В., де спотворювались гуманіст. ідеали революц. перетворення життя. Частина творів В. цього періоду сповнена мотивів індивідуалізму й зневаги до високої моралі, в них виведена галерея ренегатів, психічно ненормальних людей, еротоманів. Романи "На терезах життя", "Чесність з собою", "Заповіти батьків", драма "Щаблі життя" позначені проповіддю класового миру, прославлянням ніцшеанської моралі "чесності з собою", що виправдовувала брехню, зраду, цинізм, всесильність біол. чинників. Твори такого роду викликали різкий осуд В. І. Леніна (Ленін В. І. І. Ф. Арманд. Повне зібр. тв., т. 48, с. 294), М. Горького (Горький М. Собр. соч. в 30 т., т. 29. М., 1955, с. 177 — 180), М. Ольмінського (Ольминский М. "Беллетрист" В. Винниченко. В кн.: По литерагурным вопросам. М. — Л., 1932). Водночас у ряді творів даного періоду були наявні елементи правдивого зображення передреволюц. села, критика фальшивого народолюбства, фарисейства й угодовства укр. "панів-патріотів" — ліберальної буржуазії й дрібнобурж. інтелігенції ("Співочі товариства", "Малорос-європеєць", "Зіна", "Таємність", "Терень", "Чекання" та ін.). Суперечливість світоглядних позицій В. відбилася також у його п'єсах ("Дисгармонія", 1906; "Великий Молох", 1907; "Брехня", 1910; "Чорна Пантера і Білий Ведмідь", 1911, та ін.). У перші еміграційні роки В. написав цикл психол. оповідань з історії свого дитинства ("Намисто", 1921 — 23), кілька соціально-утопіч. романів і повістей, драм. кіносценаріїв, займався живописом. Його соціально-утопічні романи "Соняшна машина" (перший в укр. л-рі утопічний роман, 1921 — 24), "Нова заповідь" (1931 — 33), "Вічний імператив" (1936), "Лепрозорій" (1938) та ін. містили критику капіталістичної системи. У деяких творах В. припускався хибних узагальнень щодо природи соціалізму. Його твори перекладалися рос. і багатьма західноєвроп. мовами, на Україні (1926 — 30) було видано 24-томне зібрання творів. П'єси В. ставилися на сценах театрів різних країн.

♦ Тв.: Із ранніх оповідань. "Київ", 1987, № 12.

■ Літ.: Білецький О. "Сонячна машина" В. Винниченка. "Критика", 1928, № 2; Смолич Ю. Нові п'єси В. Винниченка. "Критика", 1929, № 4; Шабліовський Є. Про Володимира Винниченка. "Радянське літературознавство", 1970, № 8; Федченко П. М. Оцінюємо з класових позицій. "Київ", 1987, № 12.

П. М. Федченко.