Винниченко Володимир Кирилович

1880-1951, укр. політик, державний діяч і письменник; від 1903 на нелегальному становищі, в 1903-04 у рос. в'язниці, 1907-14 в еміграції, 1914-17 у Москві, де працював у журналі Украинская Жизнь; з 1907 член ЦК УСДРП; 1917 один з організаторів Укр. Центр. Ради, співавтор її Універсалів, перший гол. Генерального Секретаріату; за гетьманату П. Скоропадського очолював опозиційний Укр. національний союз, один із організаторів протигетьманського повстання; 1918-19 гол. Директорії УНР; 1919 перейшов на націонал-комуністичні позиції, організував у Австрії Закордонну групу Укр. комуністичної партії; 1920 повернувся в Україну, намагаючись співпрацювати з більшовиками, але швидко розчарувався і виїхав на еміграцію до Франції; під час II Світової війни був ув'язнений у гітлерівському концтаборі; мемуарно-публіцистична праця Відродження нації (у 3 т.); розробив філософсько-етичну концепцію конкордизму (аналог конвергенції політичних та економічних систем); літературну діяльність розпочав у 1902, автор натуралістичних, витриманих в естетиці модернізму оповідань, п'єс, романів, присвячених злободенним питанням сучасності; широку дискусію викликала теза В. про т.зв. чесність із собою; нечіткість ідеологічної позиції позначилась на творчості, персонажі В. — егоцентричні, слабкі характером чоловіки, владні, але здатні на жертовність жінки; одна з гол. тем, зокрема, в драматургії: родина в суспільстві, митець і суспільство; новаторство стилю, психологізм на тлі імпресії, Чесність з собою, Заповіт батьків, Записки кирпатого Мефістофеля, Соняшна машина, Нова заповідь.