Венесуельська література

Венесуе́льська література

• Венесуельська література

- л-ра венес. народу, розвивається в основному ісп. мовою. Народно-поетична творчість індіанців доколоніального періоду не збереглася. В колоніал. період (16 — 17 ст.) л-ра орієнтувалася на ісп. зразки й була представлена гол. чин. істор. хроніками ("Історичне зібрання" П. де Агуаро, 1575; "Історія завоювання і заселення провінції Венесуели" Х. де Ов'єдо-і-Баньйоса, опубл. 1723). Початки власне В. л. засвідчують "Елегії" Х. де Кастельяноса (2-а пол. 16 ст.) та анонімна поема "Епічна риса" (1743). Ці твори позначені виразним впливом гонгоризму. З кін. 18 ст. поширилися просвітительські ідеї, які втілилися у творчості письменника В. Саліаса (автора тексту нац. гімну), поета Х. А. Монтенегро, драматурга Х. Д. Діаса. Значний вплив на формування нац. л-ри справила патріотична публіцистика Ф. Міранди та С. Болівара. В роки Війни за незалежність ісп. колоній в Америці 1810 — 26 і перші повоєнні десятиліття в л-рі утвердився просвітительський класицизм, видатним представником якого був учений-філолог, громад. діяч і поет А. Бельйо ("Звернення до поезії", 1823; "Ода землеробству в тропіках", 1826), який у пізніших творах виступив провісником романтизму. Він був автором першого драм. твору "Розраджена Венесуела" (1804). Романтизм, характерною рисою якого було відображення нац. життя країни, утверджується в кін. 30-х pp. 19 ст. (вірші Р. Агостіні та його драма "Кора, або Діти сонця", 1837). Високою громадянськістю відзначаються твори поета P. M. Баральта (елегічна поема "Прощання з вітчизною", 1844; героїчна ода "До Колумба", 1850), прозаїка і драматурга Х. В. Гонсалеса (кн. "Мій похорон Болівара", 1842) та ін. Розквіт романтизму, особливо в поезії, пов'язаний з нац.-патріотичною тематикою (вірші А. Лосано, Д. Р. Ернандеса, Х. А. Майтіна, соціальна сатира Р. А. Арвело та Х. В. Камачо).

Найповніше романтичні принципи втілилися в поезії на істор. тематику — "Індіанська дівчина", "Сини Парайаунти" Х. Р. Єпеса, "Пісня індіанців пісагерос" П. Х. Арочі, "Голуби, які воркують" Д. А. Ернандеса, "Індіанська балада" Е. Кальканьйо, "Останній касік" Ф. Техери. В цих творах викриваються злочини ісп. конкістадорів, зображуються звичаї, традиції і вірування індіанців. У творчості пізніх романтиків намітився потяг до модернізму (поетич. збірки Х. А. Переса Бональде "Строфи", 1877, і "Ритми", 1880), що утвердився у творах поетів-декадентів кін. 19 — поч. 20 ст. — М. Санчеса Пескери, К. Борхеса. Романтична проза представлена романами Х. Кальканьйо "Бланка де Торрестілья" (1865) і драм. творами засновника романтич. театру Е. Ескобара (істор. драми "Фантастична подорож", 1857; "Кола ді Рієнці", 1862). У 2-й пол. 19 ст. в поезії поширився т. з. нативізм (від лат. nativitas — першородний), представники якого основне завдання творчості вбачали в правдивому, без ідеалізації, змалюванні побуту селянина (поема "Креольська сільва" Ф. Ласо Марті, вид. 1914). Одним з провідних напрямів венес. прози 19 ст. стає костумбризм, якому властива просвітительсько-критична спрямованість. В історії венес. костумбризму виділяються три періоди: становлення (поч. 30 — 40-і pp.: Х. М. Кахігаль, Ф. Торо, P. M. Баральт, Л. Д. Корреа); виявлення суто нац. характеру (поч. 50 — серед. 60-х pp.: Д. Мендоса); зрілість і розквіт (серед. 60 — серед. 80-х pp.: Н. Г. Болет Пераса, Ф. де Салес Перес, Ф. Техера, Р. Болівар, Г. Пікон Фебрес, Е. Мендес-і-Мендес, М. Мармоль). В кін. 80 — на поч. 90-х pp. цей напрям починає занепадати.

Першим реалістичним і водночас нац. за проблематикою став роман М. В. Ромеро Гарсії "Пеонія" (1890), в якому вперше у соціальному плані показано зіткнення бурж. цивілізації з феодальним "варварством". Посилюються мотиви соціальної критики у творчості письменників-модерністів — романи М. Діаса Родрігеса ("Повалені ідоли", 1901), Л. М. Урбанехи Ачельполя ("У нас в країні", 1916), поетів У. Переса, А. Мати. В кін. 10-х pp. 20 ст. у В. л. заявило про себе "покоління 1918 року". Представники його відмовилися від принципів модернізму, утверджували пріоритет змісту над формою, необхідність нац. тематики, інтерес до внутр. світу людини. До "покоління 1918 року" належали поети А. Е. Бланко, Л. Барріос Крус, Е. Ардело Ларріва, Ф. Пас Кастільйо, Л. Е. Мармоль, Х. Фонбона Пачано, Е. Планчарт, Х. А. Рамос Сукре, І. Урданета та ін., прозаїки Р. Гальєгос, Х. Гармендія, Х. Е. Лосада, В. Фуентес, К. Ф. Лопес, Б. Мільян, В. Родрігес, Х. Гонсалес Ейріс, Х. Р. Покатерpa, M. Пікон Салас, Т. де ла Парра, А. М. Керемель. Прагнення до нац. та соціального визволення, заклик до боротьби проти диктаторських режимів відбилися у поезіях А. Е. Бланко "Пісня колоса і плуга" (1916), "Пісня до Іспанії" (1923), "Провідник по 2000 року" (1938). Соціально-критичний характер мали романи Р. Бланко Фомбони "Залізна людина" (1907) і "Золота людина" (1915), Х. Р. Покатерри (перший посол Венесуели в СРСР) "Темні життя" (1916), а також його "Гротескні оповідання" (1922) та автобіогр. хроніка "Спогади венесуельця часів занепаду" (т. 1 — 4, 1927). Нова для В. л. тема боротьби за емансипацію жінки порушується в "прозі спогадів" Т. де ла Парри "Іфігенія" (1924) та "Спогади матінки Бланки" (1929). Вершиною розвитку В. л. критичного реалізму є творчість Р. Гальєгоса, в центрі романів якого постає проблема "варварство — цивілізація" ("Донья Барбара", 1929; "Кантакларо", 1934; "Канайма", 1935). В кін. 20-х — на поч. 30-х pp. у л-ру прийшло "покоління 1928 року": А. Арраїс, П. Рохас Гуардіа, Л. Кастро, К. А. Леон, А. Услар П'єтрі, А. Кросе, Р. Діас Санчес, Х. Падрон, М. Отеро Сільва, А. Паласьос, Х. Фаббіані Руїс, Г. Менесес. Творчість цих письменників об'єднує інтерес до соціальних і нац.-психол. проблем. З ім'ям А. Услара П'єтрі пов'язані перші прояви сюрреалізму і пошуки нових худож. форм у В. л. Він автор численних романів, зокрема на істор. тематику ("Червоні списи", 1931; "Шлях до Ельдорадо", 1948). Першим твором про "нафтову лихоманку" в країні, засилля північноамер. монополій та експлуатацію пролетаріату став роман Р. Діаса Санчеса "Нафта" (1936). З революц. позицій оцінює ісп. дійсність М. Отеро Сільва в романі "Лихоманка" (1939), закликаючи до докорінної перебудови суспільства. В 40 — 50-х pp. у л-рі посилюється критико-реалістич. напрям. Прагнення до нац. визволення і соціальних змін, боротьба з фашизмом — у центрі поезій А. Е. Бланко, прози М. Пікона Саласа. Викриття експансіоністської політики США — осн. тема публіцистич. творів М. Брісеньйо Ірагоррі, есе П. Е. Колля. В умовах диктаторської сваволі прогрес. л-ра і культура жорстоко переслідуються. Багато письменників були змушені жити в еміграції. Та соціальний протест у л-рі не зникає. Тема протидиктаторської боротьби відображена у віршах Лусіли Веласкес (зб. "Поезія чинить опір", 1955), романі Р. Гальєгоса "Вогонь у дзьобі ворона" (повне видання під назвою "Земля під ногами" опубл. 1971).

З 50-х pp. зближення з комуністич. і робітн. рухом визначає характер сучас. прогрес. В. л.: антиімперіалістич. вірші поета А. Ламеди, поема П. Лайї "Послання миру" (1955), поетич. твори на захист миру і демократії поетів і прозаїків Е. Мухіки, К. А. Леона, поета і літ. критика Х. Рамона Медіни та ін. У 60 — 70-х pp. у зв'язку із загальним піднесенням латиноамер. революц.демократичного руху в творчості прогрес. письменників Венесуели домінує тема боротьби нар. мас проти засилля північноамер. монополій, транснаціональних корпорацій та місцевої реакції, у багатьох творах порушуються важливі соціальні і політичні проблеми молоді Лат. Америки — романи М. Отеро Сільви "Смерть Оноріо" (1963) і "Коли хочеться плакати, не плачу" (1971), зб. оповідань Е. Мухіки "Три вікна" (1970), поетич. збірки "Покищо ніч" Е. Суберо (1963) та "Сьогодні я встаю і кажу" Е. Коломбані (1963). У романах С. Гармендії "Мешканці" (1963), "Погане життя" (1969), "Покійники, чужинці й духи" (1970) гостро засуджується аморальність та антигуманність бурж. способу життя. Тема наступності нар. боротьби звучить у істор. п'єсі "Хто вкрав цю битву?" С. Ренхіфо (1979). Укр. мовою перекладено твори К. А. Леона, А. Услара П'єтрі та ін. До зб. "Слово, народжене в борні. Поезія та проза молодих латиноамериканських письменників" (К., 1984) увійшли вірші Ф. Ернандеса в перекладі Д. Головка.

■ Літ.: Кутейщикова В. Н. Роман Латинской Америки в XX веке. М., 1964; Мамонтов С. П. Литература Венесуэлы. В кн.: Мамонтов С. П. Испаноязычная литература стран Латинской Америки XX века. М., 1983.

В. С. Харитонов.