ГАГАУЗЬКА МОВА

ГАГАУ́ЗЬКА МОВА

• ГАГАУЗЬКА МОВА

- мова гагаузів, які живуть у Молд. РСР, УРСР (Одес. та Запоріз. обл.), на Пн. Кавказі, в Серед. Азії, Каз. РСР, а також за кордоном — в НРБ, СРР, Греції й Туреччині. Належить до огузької групи тюркських мов. Зазнала великого впливу слов'янських (болг., рос. та укр.) і романських (молд. та рум.) мов. В СРСР Г. м. розмовляє понад 154 тис. чол. (1979, перепис). На тер. Молдавії й України в Г. м. виділяють центральний (ліг в основу писемної мови) і пд. діалекти. Для Г. м. раніше використовували письмо, що базувалося на грец.кому й латинському, з 1957 алфавіт гагаузів в СРСР — на основі російського.

Г. м. існує багатий фольклор — казки, легенди, пісні, балади, частівки-маані, байки, анекдоти про Ходжу Насреддіна тощо. У ньому є багато спільного з фольклором балканських народів, чимало й усних перекладів з молд., рос. та укр. фольклору. Розвивається писемна л-ра Г. м. У своїх творах гагаузькі рад. письменники оспівують Батьківщину, дружбу народів, Комуністичну партію, боротьбу за мир, зображують тяжке минуле гагаузів. Опубліковано збірки віршів: "Перше слово" (1963), "Натхнення" (1969) та "Вірші" (1984) Д. Кара Чобана, "Дзвени, моя пісне" (1966) й "Пісні молодості" (1975) Д. Танасоглу, "Оберемок сонця" (1969) й "Птахи піднебесся" (1982) С. Куроглу, "Рідна сторона" Г. Гайдаржі (1970), "Братерство" М. Кьосе (1975), повість "Гвоздики розцвіли знову" М. Бабоглу (1983), роман "Довгий караван" М. Танасоглу (1985), збірку "Проза" Д. Кара Чобана (1986) та ін. Відомими гагауз. рад. літераторами є також К. Крецу, С. Булгар, П. Чеботар, Ф. Мариноглу, В. Філіоглу та ін. Г. м. існує й перекладна л-ра з рос., молд., української (вірші Т. Шевченка, П. Тичини та ін.), ін. мов. Укр. мовою перекладено з гагаузької деякі твори Д. Кара Чобана.

Літ.: Покровская Л. А. Гагаузский язык. В кн.: Языки народов СССР, т. 2. М., 1966; Курогло С. С., Маруневич М. В. Социалистические преобразования в быту и культуре гагаузского населення МССР. Кишинев, 1983; Гагаузско-русско-молдавский словарь. М., 1973.

О. М. Гаркавець, С. В. Семчинський.

Джерело: Українська літературна енциклопедія (A—Н) на Slovnyk.me