ГЕТЕ (Goethe) Йоганн Вольфганг
ГЕ́ТЕ (Goethe) Йоганн Вольфганг
• ГЕТЕ (Goethe) Йоганн Вольфганг
(28.VIII 1749, Франкфурт-на-Майні — 22.III 1832, Веймар)
- нім. письменник, мислитель, природознавець, іноз. почесний член Петерб. АН з 1826. Вивчав юриспруденцію, філософію, природознавство, медицину, л-ру в Лейпціг. (1765 — 68) і Страсбур. (1770 — 71) ун-тах. Познайомився з Й. Г. Гердером, став активним учасником літ. руху "Буря і натиск". Рання лірика Г. ("Порятунок", "Побачення й розлука", "Дика троянда" та ін.) — одна з найяскравіших сторінок в нім. поезії. У драмі "Прометей" (1773, незакінч., вид. 1830) висловив протест проти тиранії і реліг. догм. "Гец фон Берліхінген" (1773) — перша нім. реалістична істор. драма з часів Селянської війни 1524 — 25 в Німеччині. У романі "Страждання молодого Вертера" (1774) з великою психологіч. глибиною відтворено трагедію передової молоді в умовах нім. феодального застою тих часів. У 1775 Г. оселився в Веймарі, 1776 — 86 — міністр при дворі герцога Карла Августа. На певні суперечності в творчості Г., який не міг уникнути гнітючого впливу відсталих соціальних відносин, вказував Ф. Енгельс: "Гете то колосально великий, то дріб'язковий; то це непокірний, насмішкуватий геній, що зневажає сзіт, то обережний, усім задоволений, вузький філістер" (див. Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т. 4, с. 226). У цей період написав п'єси "Іфігенія в Тавріді" (1787), "Торквато Тассо" (1790), поему "Герман і Доротея" (1797), поезії "Вільшаний король", "Міньйона" тощо. Героїчна трагедія "Егмонт" (1788) пройнята пафосом нац.-визвольної боротьби. У 90-х pp. на грунті спільного захоплення античністю зблизився з Ф. Шіллером. У романах "Літа науки Вільгельма Майстера" (1795 — 96; Ф. Шлегель назвав цей твір дзеркалом світу і образом епохи), "Літа мандрів Вільгельма Майстера" (1821 — 29) подано реалістичну картину тогочасної нім. дійсності, порушено проблему "людина і суспільство". Цими творами Г. заклав основи соціального роману й роману ідей, що набули значного поширення в 19 і 20 ст. Вершина творчості Г. й водночас одне з найвизначніших явищ світової л-ри — трагедія "Фауст" (1773 — 1831), у якій стверджується віра в творчі можливості людини, в краще майбутнє, ідея служіння науки народові. Автор лірич. циклу "Західно-східний диван" (1819), автобіогр. кн. "Поезія і правда" (1811 — 33), розвідок з питань мистецтвознавства, л-ри і фольклору, зокрема слов'ян. країн, праць з природознавства ("Нарис про метаморфозу рослин", 1790; "Вчення про колір", 1810, та ін.). Вклад Г. у світову культуру і науку величезний. За визначенням Ф. Енгельса, у працях з природознавства Г. був "предтечею новітньої теорії розвитку". Вже на поч. 19 ст. твори Г. були широко відомі в Росії і на Україні. Літ. спадщину Г. високо цінили О. Пушкін, В. Бєлінський, М. Чернишевський. Т. Шевченко називав Г. великим, знав і любив його твори, особливо "Фауст". Ця трагедія була одним з улюблених творів В. І. Леніна. В 1827 Г. обрали почесним членом Ради Харків. ун-ту. Перший переспів з Г. укр. мовою належить П. Гулаку-Артемовському (балада "Рибалка", 1827). Невтомним популяризатором творчості Г. був І. Франко, який переклав багато його поезій, значну частину "Фауста" і написав розвідку про цей твір. З переспівами і перекладами виступали П. Білецький-Носенко, Ю. Федькович, П. Грабовський, Б. Грінченко та ін. В рад. час твори Г. перекладали М. Рильський, М. Бажан, М. Терещенко, Д. Загул, І. Вирган, В. Мисик, Д. Павличко, С. Голованівський, І. Стешенко, М. Лукаш, Є. Дроб'язко та ін. Твори Г. покладені на музику визначними композиторами світу.
♦ Тв.: Укр. перекл. — [Твори]. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 13. К., 1978; Страждання молодого Вертера. К., 1912; Лірика. К., 1949; Егмонт. К., 1957; Літа науки Вільгельма Майстера. К., 1970; [Вірші]. В кн.: Співець. К., 1972; Афоризми. "Всесвіт". 1980, X" 5; [Балади]. В кн.: Балади. К., 1981; [Вірші]. "Жовтень", 1981, № 3; [Вірші]. "Поезія". 1981. кн. 3; Фауст. К., 1981; Твори. К., 1982; Поезія і правда. К., 1982; [Сонети]. В кн.: Світовий сонет. К., 1983; [Вірші]. В кн.: Вирган І. Твори. К., 1983; [Вірші]. "Вітчизна", 1983, № 5; Римські елегії. — Венеціанські епіграми. "Всесвіт". 1984, № 1; Рос. перекл. — Собрание сочинений, т. 1 — 10. М., 1975 — 80; Об искусстве. М., 1975; Избранные произведения, т. 1 — 2. М., 1985.
■ Літ.: Розанова А. Лірика Гете українською мовою. "Вітчизна", 1950. № 2: Шагинян М. Гете. М. — Л., 1950; Тураев С. В. Иоганн Вольфганг Гете. М., 1957; Франко І. "Фавст" Гете. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 13. К., 1978; Білецький О. І. "Фауст", трагедія Гете. В кн.: Білецький О. І. Зібрання праць, т. 5. К., 1966; Бондаренко Н. До історії української фаустіани. "Архіви України", 1968, № 1; Жирмунский В. М. Гете в русской литературе. Л., 1981; Аникст А. Творческий путь Гете. М., 1986; Конради К. О. Гете. Жизнь и творчество, т. 1 — 2. М., 1987; Людвиг Э. Гете. М., 1965; Житомирская З. В. Иоганн Вольфганг Гете. Библиографический указатель русских переводов и критической литературы на русском языке. 1780 — 1971. М., 1972.
Т. К. Якимович.