ГО МОЖО

ГО МОЖО́

• ГО МОЖО

(справж. — Го Кайчжень; 16.XI 1892, містечко Шавань, пов. Лешань, пров. Сичуань — 12.VI 1978, Пекін)

- кит. письменник, літературознавець, історик, громад. діяч. Член КПК з 1927. З 1949 — президент АН Китаю, голова Всекит. асоціації працівників л-ри і мист-ва, з 1959 — заст. голови Постійного к-ту Всекит. зборів нар. представників. Закінчив 1923 ун-т Кюсю (Японія). Один з організаторів і керівник літ. т-ва "Творчість" (1921). Учасник революції 1925 — 27, після поразки якої емігрував до Японії. Досліджував стародавню історію.

Збірки віршів "Богині" (1921), "Зоряний простір" (1923) пройняті настроями революц. романтизму і антифеодалізму. Автор. поетич. збірок "Ваза" (1927), "Повернення до життя" (1928), "Голос війни" (1938), "Гімн новому Китаю" (1953), публіцистич. статей ("Дорожні нотатки про СРСР", 1946, тощо) та ін. Драми "Цюй Юань", "Тигровий знак" (обидві — 1942) та ряд оповідань присвячено істор. тематиці. Лауреат Міжнар. Ленінської премії "За зміцнення миру між народами" (1951). Укр. мовою окремі вірші Г. переклали П. Тичина, В. Сосюра, А. Малишко, Л. Первомайський та ін. Портрет та іл. с. 452.

♦ Тв.: Укр. перекл. — Цюй Юань. К., 1953; Вибране. К., 1954; Вибране. К., 1959; [Вірші]. В кн.: Тичина П. Твори, т. 4. К., 1962; Рос. перекл. — Избранные сочинения. М., 1955; Сочинения, т. 1 — 3. М., 1958; Донна Кармела и другие' рассказы. М., 1960; Стихи о цветах. М., 1960; Песнь о бушующей волне. М., 1962.

■ Літ.: Маркова С. Д. Поэтическое творчество Го Можо. М., 1961.

І. К. Чарко.