ГРІНЧЕНКО Борис Дмитрович

ГРІНЧЕ́НКО Борис Дмитрович

• ГРІНЧЕНКО Борис Дмитрович

[псевд. — Вартовий, Вільхівський, Василь Чайченко, Перекотиполе, Л. Яворенко та ін.; 27.XI (9.XII) 1863, х. Вільховий Яр, побл. с. Руські Тишки, тепер Харків. р-ну Харків. обл, — 23.IV (6.V) 1910, Оспедалетті, Італія, похований у Києві]

- укр. письменник, педагог, літературознавець, лексикограф, етнограф, історик, публіцист, видавець, громадсько-культур. діяч. Походив з дрібнопоміщицької родини. Навчався в реальній школі в Харкові, звідки 1879 був виключений і ув'язнений за поширення нелегальної л-ри. В 1881 склав екзамен на нар. учителя, вчителював у селах Харківщини та Катеринославщини; з 1894 — на різних посадах у черніг. земстві. З 1902 — у Києві: редактор укр. щоденної газ. "Громадська думка", журн. "Нова громада". В 1904 виступив одним з організаторів Української радикальної партії (УРП). У 1906 — 09 — голова т-ва "Просвіта", 1905 — 07 очолював Всеукр. учительську спілку. Сусп.-політ. погляди Г. формувалися під впливом ідеології народництва; з кінця 90-х pp. він поступово переходить від ліберально-народницького романтизму, просвітництва на загальнодемократичні позиції, виявляє інтерес до соціал-демократії. Суперечливість світогляду Г. позначилася на його літ. і публіцистичній діяльності. Тематично худож. творчість Г. охоплює життя укр. селянства, робітн. класу, інтелігенції. У поетич. збірках "Пісні Василя Чайченка" (1884), "Під сільською стріхою" (1886), "Під хмарним небом" (1893), "Пісні та думи" (1895), "Хвилини" (1903), у сповнених драматизму оповіданнях "Без хліба" (1884), "Хата" (1886), "Грицько" (1891), "Украла" (1893), "Хатка в балці" (1895) та ін. реалістично відображено становище сільської бідноти, класове розшарування і пролетаризацію села. Оповідання "Серед чужих людей" (1889), "Каторжна" (1891), "Панько" (1893), "Батько та дочка" (1893) — про тяжке життя шахтарів, жорстокість капіталістів-визискувачів. Підневільне становище сільс. учителя стало темою оповідань "Екзамен" (1884), "Непокірливий" (1886), безрадісна доля дітей бідняків — оповідань "Сама, зовсім сама" (1885), "Сестриця Галя" (1885), "Ксеня" (1885), "Кавуни" (1891), "Дзвоник" (1897).

У 80 — 90-і pp. найвиразніше проявилися народницькі ілюзії Г., надії письменника на поліпшення життя народу шляхом культурно-осв. роботи на селі, висування на перше місце нац. питання, протиставлення патріарх. села пролет. містові (оповідання "Утікачка", "Зустріч", "Байда"; повісті "Сонячний промінь", "Спроба", "На розпутті", позитивно оцінена І. Франком і М. Драгомановим; п'єси "Нахмарило", "На громадській роботі"). В істор. драмах "Ясні зорі", "Степовий гість", "Серед бурі" Г. обминав питання класової боротьби в укр. суспільстві. Брак класового підходу виявився і в його "Листах з України Наддніпрянської". Ці погляди Г. великою мірою переборює у повістях "Серед темної ночі" (1900), "Під тихими вербами" (1901), де показав соціальний розклад сільс. громади, поглиблення класових суперечностей на селі. В них звучить протест проти гноблення, проводиться думка про необхідність революц. змін. У кінці 90-х pp. 19 ст. — на поч. 20 ст. Г. відходить від "хворобливого напряму" (за його словами), представники якого прагнули будити нац. почуття, протиставляючи свій народ іншим. Він частіше звертається до інтернац. мотивів, це засвідчує, зокрема, його поема "Матільда Аграманте" (1897). Г. протиставляє революц. сили Росії реакції, проголошує ідею дружби народів на основі спільності політ. ідеалів (вірші "Некрасову й Шевченкові", "Друзям"), розвінчує фальшиве народолюбство укр. панства (вірші "Українець", "Патріот"), картає рабську покірливість лібералів (вірш "Російські ліберали", оповідання "Як я вмер", "Історія одного протесту", "З заздрощів"), викриває антинар. союз самодержавства і духівництва (вірш "Гармонія"). В кінці 90-х pp. у поетич. творах Г. з'являються заклики до знищення рабства шляхом збройної боротьби, розуміння того, що "на арену історії виступають робочі маси як діяльні, а не пасивні творці нового життя" ("Я — раб", "Боязким", "Приходить час", "Співцеві"). Громадян. тональність творчості Г. особливо зростає під впливом першої рос. революції 1905 — 07. Він усвідомлює політ. наслідки розправи царизму з мирною демонстрацією трудящих (нарис "9 січня") як важливий етап визвольного руху, що призвів до краху царистських ілюзій трудящих, викриває брехливість царського маніфесту 17 жовтня ("Маніфест"), імперіалістич. характер росяпон. війни 1904 — 05, перекладає вірш польс. революц. поета Б. Червінського "Червоний прапор". Загалом для худож. творчості Г., якого І. Франко називав талановитим поетом і повістярем, характерні просвітницька тенденційність, публіцистичність, дидактизм, громадян. пристрасність, широке використання народнопісенних засобів, прагнення до психологічної мотивації характерів (оповідання "Без хліба", 1884; "Каторжна", 1888; "Підпал", 1893; "Дядько Тимоха", 1895). У літературознавчих та пед. працях ("Листи з України Наддніпрянської", 1892 — 93; "Галицькі вірші", 1891; "Перед широким світом", 1907; "Яка тепер народна школа на Україні", 1896; "Народні вчителі і українська школа", 1906, та ін.), популярних життєписах укр. письменників (І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки та ін.) Г. з прогрес. позицій розкриває поняття народності й ідейності л-ри як політ. трибуни мас, виступає з різкою критикою нац. політики царського уряду, ідейно-естетичних поглядів "народовців", галицьких клерикалів, концепцій "літератури для хатнього вжитку", за розвиток загальнонац. літ. мови. Велике значення для наближення л-ри до народу мало розпочате Г. разом з дружиною М. М. Грінченко перше на Україні соціологічне вивчення читача (досвід цей узагальнено в праці "Перед широким світом"). Велику цінність становить підготовлений і виданий Г. "Словарь української мови" (т. 1 — 4. К., 1907 — 09), удостоєний Рос. АН другої премії М. Костомарова. Його етногр. дослідження й збірки нар. творчості — "Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях" (1895 — 99), "Пісні та думки" (1895), "Думи кобзарські" (1897) та ін., бібліогр. покажчик "Литература украинского фольклора. 1777 — 1900" (1901). Г. — автор першої книги для читання в школі укр. мовою "Рідне слово" (разом з М. Грінченко), "Української граматики" та ін. підручників, видавець популярних наук. книжок для народу, творів фольклору. Перекладав укр. мовою твори О. Пушкіна, А. Майкова, О. Плещеєва, Г. Гейне, Ф. Шіллєра, Й. В. Гете, В. Гюго, А. Франса, Д. Дефо, Г. Гауптмана, А. Шніцлера.

♦ Тв.: Твори, т. 1 — 10. Х., 1926 — 30; Твори, т. 1 — 2. К., 1963; Словарь української мови, т. 1 — 4. К., 1958 — 59; Литература украинского фольклора. 1777 — 1900. Чернигов, 1901; Рос. перекл. — В темную ночь. — Под тихими вербами. М., 1961,

■ Літ.: Франко І. З останніх десятиліть. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 41. К., 1984; Драгоманов М. Листи на Наддніпрянську Україну. В кн.: Драгоманов М. П. Літературно-публіцистичні праці, т. 1. К., 1970; Білецький О. І. Борис Грінченко. В кн.: Білецький О. Зібрання праць, т. 2. К., 1965.

М. Т. Яценко.