ГУМІЛЬОВ Микола Степанович

ГУМІЛЬО́В Микола Степанович

• ГУМІЛЬОВ Микола Степанович

[3(15).IV 1886, Кронштадт — 24.VIII 1921, Петроград]

- рос. поет. З 1910 навчався в Петерб. ун-ті. Ранні твори (збірки "Шлях конкістадорів", 1905; "Романтичні квіти", 1908, та ін.) позначені впливом символізму. Поступово долає запозичення, переборює розпливчасту символіку, в поезії з'являються предметність, життєві реалії (збірки "Перли", 1910; "Чуже небо", 1912). У 1912 організував "Цех поетів", де об'єднав своїх однодумців-акмеїстів (див. Акмеїзм), став ідеологом і теоретиком цієї течії. Співробітничав у вид-ві "Всемирная литература", був лектором у Пролеткульті, Ін-ті живого слова. Для поезії Г. характерні звернення до "сильної особи", прагнення втекти від сучасності в історію, від рос. дійсності — в екзотичні краї, декоративність. Особливого значення надавав техніці віршування, якою сам майстерно володів. У віршах Г. пореволюц. часу переважає песимістичне сприйняття дійсності. Деякі його твори ("Я та ви", "Робітник") укр. мовою переклав Б. Якубський. Г. не раз бував на Україні. Восени 1909 разом з О. Толстим і М. Кузміним виступав на літ. вечорі в Києві.

♦ Тв.: Стихотворения. Пг., 1923; Избранные стихотворения, М., 1988.

■ Літ.: Павловский А. Николай Гумилев. "Вопросы литературы", 1986, № 10.

І. Т. Купріянов.