гумореска

гуморе́ска

• гумореска

- невеликий прозовий або віршований твір жартівливого змісту, що змальовує смішну пригоду чи рису в характері людини. Добродушний, лагідний сміх у Г. нерідко поєднується з елементами викривальної сатири. В західноєвроп. л-рі Г. розвинулася з таких жанрів, як фабльо, шванк, фацеція, фрашка, і досягла розквіту в 19 — 20 ст. у творчості П. Беранже, Джерома К. Джерома, в США — О. Генрі, М. Твена, а в рос. л-рі — М. Лєскова, А. Чехова, М. Зощенка.

В українській л-рі Г. виникла в 19 ст., успадкувавши образи, мотиви, манеру викладу з нар. анекдотів, оповідок, а також з вертепної драми (див. Вертеп), інтермедій, творчості мандрівних дяків. Початок цьому жанрові у прозі поклав Г. Квітка-Основ'яненко, який розробляв два типи Г.: як поєднання нар. анекдоту й етногр. нарису ("Салдацький патрет") і як комічна імітація фольклор. жанру ("Пархімове снідання"). Обидва різновиди розвивалися й далі в укр. дожовтневій і рад. л-рі. Яскраві зразки використання нар. анекдотів, бувальщин подали в своїх творах Ю. Федькович (проза) і С. Руданський (сатирико-гумористичні віршовані співомовки). Етногр.-побутові Г. писали О. Стороженко, П. Куліш, Ганна Барвінок, С. Воробкевич. Значний внесок у розвиток жанру Г. зробили Панас Мирний, І. Франко, О. Маковей, Лесь Мартович, С. Васильченко, В. Самійленко. Побутово-етногр. різновид Г. розвивали в кін. 19 — на поч. 20 ст. письменники загальнодемокр. орієнтації М. Кузьменко, М. Левицький, Т. Сулима, О. Шпитко, Г. Коваленко. Новими змістом і сусп. функціями збагатилась Г. в укр. рад. л-рі. Висміювання залишків старого побуту, приватновласницької психології, реліг. пережитків, міщанської моралі, бюрократизму становить зміст кращих Г. 20 — 30-х pp. Найвидатніший майстер цього жанру — Остап Вишня. Він розробляв різні форми оповідної Г. з іронічно-пародійною манерою оповіді. До цієї стильової течії примикали твори В. Чечвянського, Ю. Вухналя, П. Капельгородського, Ю. Гудзя, О. Чмельова. Гостросюжетну Г., близьку до новели, розвивали О. Слісаренко, Л. Чернов, М. Бондаренко, М. Йогансен, П. Панч, К. Котко. В 40 — 60-х pp. поряд з прозовими гуморесками Остапа Вишні, Є. Кравченка, О. Ковіньки, М. Білкуна, В. Безорудька поширювались віршовані види жанру. Здобули популярність гуморески С. Олійника, В. Лагоди, П. Глазового, В. Івановича, Д. Білоуса, С. Воскрекасенка. В 70 — 80-х pp. проблематику і стиль Г. значно поглибили О. Чорногуз, Є. Дудар, Ю. Івакін, А. Крижанівський, І. Сочивець, П. Добрянський.

В. О. Дорошенко.