гумор

гу́мор

• гумор

(англ. humour — настрій, вдача, натура, від лат. humor — волога, рідина)

- особливий вид комічного, в якому поєднується зовні комічне трактування предмета зображення з внутрішньою серйозністю. Об'єктом сміху в гумористичних творах є окремі недоліки, вади в суспільному житті, в характері і поведінці людей тощо. Гумористич. ставлення до явищ дійсності і літ. твори, що грунтуються на ньому, передбачають не цілковите заперечення зображуваного, а насамперед усмішку, доброзичливий жарт. В оцінці об'єктів сміху виявляється вдумливе ставлення до предмета зображення і пізнання його прихованої суті. Г. спрямований на вдосконалення людини і сусп. відносин, він вселяє віру в можливість усунення недоладностей. Почуття гумору — важливий елемент худож. таланту письменника, його творчої індивідуальності і стилю, що зумовлює багату й різноманітну емоційну забарвленість Г. (спокійний гумор Ч. Діккенса і О. Генрі, "сміх крізь сльози" М. Гоголя, В. Шукшина, ліричні усмішки Остапа Вишні). Гумористичний комізм рідко буває суто комічним переживанням: часто він поєднується з позакомічними емоціями — зокрема з трагічними і драматичними. Г. буває розважальним, співчутливим, дружнім, дошкульним, сумним, зворушливим і т. д. Розважлива тональність Г. відрізняє його від сатири, сарказму та ін. "руйнівних" видів сміху. Гумористичними бувають твори всіх видів і родів літератури (повість, оповідання, комедія, поема, епіграма).

В українській л-рі джерелом Г. є багаті скарби нар. сміхової культури: нар. казки й анекдоти, прислів'я й приказки, жартівливі оповідання. Класична гумористика І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, 1. Нечуя-Левицького, С. Руданського та ін. знайшла продовження в укр. рад. л-рі: твори В. Еллана (Блакитного), Остапа Вишні, В. Чечвянського, С. Олійника, Д. Білоуса, С. Воскрекасенка, М. Годованця, О. Ковіньки, М. Білкуна, Ф. Маківчука, П. Глазового, Є. Дударя, О. Чорногуза, О. Жолдака та ін. Гумористич. сміх — яскравий стильовий компонент творів таких укр. рад. прозаїків, як О. Ільченко, В. Земляк, П. Загребельний, Григір Тютюнник, В. Міняйло, Є. Гуцало, В. Дрозд та ін.

Літ. див. до ст. Комічне.

Ю. І. Цеков.

Джерело: Українська літературна енциклопедія (A—Н) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гумор — Гумо́р: — настрій [II,IV] — психічний стан, настрій, (не в гуморі: у поганому настрої); [1] Словник з творів Івана Франка
  2. гумор — гу́мор іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  3. гумор — (лат. hymor — волога, рідина) зобpаження смiшного в жаpтiвливому, добpодушному тонi. Словник стилістичних термінів
  4. гумор — Сміхотворство, (убивчий) сатира; У ФР. сміхота, сміхи, жарти, дотепи, веселість, жартівливість, дотепність; (добріш) настрій. Словник синонімів Караванського
  5. гумор — [гумор] -ру, м. (на) -р'і Орфоепічний словник української мови
  6. гумор — -у, ч. 1》 Доброзичливо-глузливе ставлення до чого-небудь, спрямоване на викриття вад. 2》 Художній прийом у творах літератури або мистецтва, заснований на зображенні чого-небудь у комічному вигляді, а також твір літератури або мистецтва... Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. гумор — гу́мор (від лат. humor – волога, рідина) різновид комічного; бачення й відображення смішного в житті в доброзичливому, жартівливому тоні. Словник іншомовних слів Мельничука
  8. гумор — Різновид комічного; толерантне (на відміну від сатири) бачення і відображення смішного в людях, ситуаціях, явищах і т.ін. Універсальний словник-енциклопедія
  9. гумор — не в гу́морі. У поганому настрої, невеселий, сердитий, засмучений і т. ін. (Пан Маркел:) Не в гуморі я сьогодні, кохана пані (С. Васильченко); Уважаю, що Мирон був не в гуморі, пишучи лист (У. Кравченко). у (до́брому) гу́морі. Фразеологічний словник української мови
  10. гумор — ГУ́МОР (художній прийом, заснований на зображенні чого-небудь у комічному вигляді), КОМІ́ЗМ. Жаргонні й діалектні вислови особливо широко застосовуються в гуморі і дають там неабиякий ефект (М. Словник синонімів української мови
  11. гумор — Гу́мор, -ру, -рові, в -рі (гр.) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. гумор — ГУ́МОР, у, ч. 1. Доброзичливо-глузливе ставлення до чого-небудь, спрямоване на викриття недоліків; уміння подати, зобразити щось у комічному вигляді. В їх розмові багато гумору та ще й щиро народного, цікавого, сільського (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
  13. гумор — Гумор, -ру м. Юморъ. Левиц. І. (Пр. 1868, 474). Словник української мови Грінченка