гумор
ГУ́МОР, у, ч.
1. Доброзичливо-глузливе ставлення до чого-небудь, спрямоване на викриття недоліків; уміння подати, зобразити щось у комічному вигляді.
В їх розмові багато гумору та ще й щиро народного, цікавого, сільського (Н.-Лев., IV, 1956, 117);
3 давніх-давен гумор вважається своєрідною рисою українського народного характеру (Від давнини.., І, 1960, 231).
2. Художній прийом у творах літератури або мистецтва, заснований на зображенні чого-небудь у комічному вигляді, а також твір літератури або мистецтва, що використовує цей прийом.
Сатира і гумор є основними засобами художнього зображення дійсності в соціально-побутових казках (Нар. тв. та етн., 2, 1957, 34);
Остап Вишня — видатний український радянський письменник, зачинатель української радянської сатири й гумору (Рад. літ-во, 5, 1957, 99);
Жаргонні й діалектні вислови особливо широко застосовуються в гуморі і дають там неабиякий ефект (Рильський, III, 1956, 78).
3. перев. з означ. Психічний стан; настрій.
Ще Ваше щастя, що маєте веселу вдачу, добрий гумор. І це треба берегти, бо воно підтримує сили (Коцюб., III, 1956, 369);
Напившись кави, стара Янова впадала звичайно в дуже добрий гумор і ставала дуже говірлива (Кобр., Вибр., 1954, 19).
У [до́брому] гу́морі — у доброму настрої.
Блюм сьогодні саме в гуморі (Кол., На фронті.., 1959, 73);
-Приємно бачити вас у доброму гуморі (Шовк., Інженери, 1956, 171);
Не в гу́морі — у поганому настрої.
[Пан Маркел:] Не в гуморі я сьогодні, кохана пані (Вас., III, 1960, 224).
Значення в інших словниках
- гумор — Гумо́р: — настрій [II,IV] — психічний стан, настрій, (не в гуморі: у поганому настрої); [1] Словник з творів Івана Франка
- гумор — гу́мор іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- гумор — (лат. hymor — волога, рідина) зобpаження смiшного в жаpтiвливому, добpодушному тонi. Словник стилістичних термінів
- гумор — Сміхотворство, (убивчий) сатира; У ФР. сміхота, сміхи, жарти, дотепи, веселість, жартівливість, дотепність; (добріш) настрій. Словник синонімів Караванського
- гумор — [гумор] -ру, м. (на) -р'і Орфоепічний словник української мови
- гумор — -у, ч. 1》 Доброзичливо-глузливе ставлення до чого-небудь, спрямоване на викриття вад. 2》 Художній прийом у творах літератури або мистецтва, заснований на зображенні чого-небудь у комічному вигляді, а також твір літератури або мистецтва... Великий тлумачний словник сучасної мови
- гумор — • гумор (англ. humour — настрій, вдача, натура, від лат. humor — волога, рідина) - особливий вид комічного, в якому поєднується зовні комічне трактування предмета зображення з внутрішньою серйозністю. Українська літературна енциклопедія
- гумор — гу́мор (від лат. humor – волога, рідина) різновид комічного; бачення й відображення смішного в житті в доброзичливому, жартівливому тоні. Словник іншомовних слів Мельничука
- гумор — Різновид комічного; толерантне (на відміну від сатири) бачення і відображення смішного в людях, ситуаціях, явищах і т.ін. Універсальний словник-енциклопедія
- гумор — не в гу́морі. У поганому настрої, невеселий, сердитий, засмучений і т. ін. (Пан Маркел:) Не в гуморі я сьогодні, кохана пані (С. Васильченко); Уважаю, що Мирон був не в гуморі, пишучи лист (У. Кравченко). у (до́брому) гу́морі. Фразеологічний словник української мови
- гумор — ГУ́МОР (художній прийом, заснований на зображенні чого-небудь у комічному вигляді), КОМІ́ЗМ. Жаргонні й діалектні вислови особливо широко застосовуються в гуморі і дають там неабиякий ефект (М. Словник синонімів української мови
- гумор — Гу́мор, -ру, -рові, в -рі (гр.) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- гумор — Гумор, -ру м. Юморъ. Левиц. І. (Пр. 1868, 474). Словник української мови Грінченка