Гватемальська література

Гватема́льська література

• Гватемальська література

- л-ра гватемал. народу, розвивається гол. чин. ісп. мовою. На тер. Гватемали здавна жили індіанські племена майя та кіче, які мали високорозвинену культуру, ієрогліфічну писемність. У колоніальний період пам'ятки давньої культури індіанців нещадно знищувалися. До наших часів дійшли (здебільшого у пізніших записах) нар. епос індіанців кіче "Пополь-Вух" (записаний латин. шрифтом бл. 1550 — 55, опубл. 1861), "Літописи какчикелів" (записані у 17 ст., опубл. 1855), драма "Рабіналь-Ачі" (записана 1862), книга пророцтв "Чілам Балам" (знайдена на поч. 20 ст.). Деякі відомості про стародавню л-ру індіанців були в реляціях та хроніках ісп. конкістадорів і священиків, зокрема в "Повідомленнях про справи на Юкатані" єпископа Д. де Ланди (1566). З 16 ст. Г. л. створюється ісп. мовою, наслідуються зразки л-ри метрополії. В 17 — 18 ст. розвивається жанр істор. хроніки. "Історична хроніка Гватемали" Ф. А. де Фуентеса-і-Гусмана (1687) містила докладні відомості з історії, археології, фольклору майя і кіче. У 18 ст. Ф. Хіменес написав "Історію провінції Сан-Вісенте де Чіапа і Гватемали", куди включив власний переклад ісп. мовою епосу "Пополь-Вух", започаткувавши тим самим широке вивчення цієї пам'ятки. В кін. 18 ст. було створено хроніку "Стислий опис міста Гватемали" Д. Хуарреса. У сатирич. памфлетах адвоката А. Пас-і-Сальгадо "Наука сутяжникам" і "Кінський хвіст" (обидва — 1742) висміювалась система судочинства колоніального періоду. Після проголошення незалежності країни (1821) в Г. л. розвиваються романтичні тенденції. Основи нац. л-ри заклали поет Х. Батрес Монтуфар, чиї вірші відзначались бойовим і громадян. пафосом (зб. "Гватемальські легенди", 1843 — 44), філософ і письменник Х. А. де Ірісаррі (крутійський роман "Мандрівний християнин", 1847; зб. "Сатиричні та бурлескні вірші", 1867). Помітне місце займала творчість Х. Мілья-і-Відаурре, автора істор. романів "Дочка правителя" (1866) та "Назареяни" (1867). Пізніше він став основоположником костумбризму в Г. л. (зб. побутових нарисів "Картини звичаїв", 1865). Один з кращих творів цього напряму — антиклерикальна повість Ф. Лаїнф'єсти "З пташиного польоту" (1879). В кін. 19 ст. в Г. л. поширюється модернізм, одночасно під впливом європ. критичного реалізму розвивається реалістич. роман — "Конфлікти" Р. А. Саласара (1898), серія романів Е. Мартінеса Собраля "Сторінки життя" (1900 — 02). До соціальних проблем звернувся М. Сото Холл, автор першого в Центр. Америці антиімперіалістич. роману "Проблема" (1899), роману "Тінь Білого дому" (1927), публіцистич. нарисів "Нікарагуа та північноамериканський імперіалізм" (1928). Шляхи до створення самобутньої нац. л-ри шукають поет і прозаїк Р. Аревало Мартінес, прозаїк К. Вільд Оспіна, поети Ф. Еррера, Ф. Кальдерон Авіла та ін. Під впливом гватемальської революції 1944 — 54 зміцнюються позиції прогрес. л-ри. Виникає літ. група "Будинок культури", одним із засновників якої був Л. Кардоса-і-Арагон, автор кн. репортажів про СРСР "Повернення в майбутнє" (1948), зб. віршів "Маленька симфонія нового світу" (1948), кн. нарисів "Гватемальська революція" (1955) та ін. Один з провідних письменників Гватемали 20 ст. — М. А. Астуріас, у творах якого відображено життя і боротьбу гватемал. народу (зб. оповідань "Уїк-енд у Гватемалі", 1956; романи "Сеньйор Президент", 1946; "Скорботна п'ятниця", 1372, та ін.). Організатором молодіжного літ. об'єднання "Світанок", що пропагувало нац., демократичне та реалістичне мистецтво, став письменник і публіцист, згодом (1972 — 74) Ген. секретар Гватемальської партії праці У. Альварадо Арельяно, автор поеми "Сонячні тіні" (1947), п'єс "Цар Атанасіо", "Конспіратор" (обидві — 1959), марксистських літературознавчих праць. Р. Лейва в поемі "Ода Гватемалі" (1953) оспівав боротьбу народу за свободу, присвятив СРСР цикл поезій "Жовтневий вечір"; з патріотич. творами виступав прозаїк і драматург М. Галіч. Після контрреволюц. перевороту 1954 більшість прогрес. письменників опинилась у вигнанні. В умовах підпілля в країні розвивається революц. поезія. Її представники — О. Р. Кастільйо (зб. "Вирушаймо, батьківщино, у путь", 1965), Р. Обрегон Моралес (зб. "Кодекси", 1968) та ін. Визвольній боротьбі народу присвячені поетичні збірки О. Р. Гонсалеса ("Ясний вечір", 1953), Е. Хуареса Толедо ("Народ і поезія", 1967). Формування класової свідомості, боротьбу жінок за свої права відображено у романі "Свідоцтво. Моє ім'я Рігоберта Менчу" Е. Бургос Дебре (1983). В 70-х pp. виникло літ. угруповання "Нова ознака", яке об'єднало прогресивних поетів К. Ф. Агілеру, Л. А. Аранго, Ф. Моралеса Сантоса. Укр. мовою перекладено окремі твори М. А. Астуріаса; вірші О. Рене Кастільйо і Р. Обрегона Моралеса увійшли до зб. "Слово, народжене в борні. Поезія та проза молодих латиноамериканських письменників" (К., 1984). Серед перекладачів — П. Соколовський, Ю. Покальчук, С. Борщевський, М. Мірошниченко.

■ Літ.: Покальчук Ю. Б. Сучасна латиноамериканська проза. К., 1978; История литератур Латинской Америки. М., 1985.

М. І. Жердинівська.