Гуцульський говір

Гуцу́льський говір

• Гуцульський говір

, східнокарпатський говір — говір укр. мови. Належить до її пд.-зх. наріччя. Пошир. у гірських районах Чернів. та Івано-Франк. областей і Рахівському р-ні Закарп. обл. Характерні риси: у фонетиці — перехід а в е, ие, і після м'яких приголосних та j (л'éчно, прикл'ікáтие); обнижена вимова наголошених и та е (пúешу, цéаго); иы на місці давнього о в новозакритих складах (виын, миыст); перехід м'яких т', д' у к' та г' проривний (хок'íти, г'íўка); збереження давньої м'якості шиплячих та р (душа'á, косáр') тощо. У морфології — залишки перфекта (бýлисте), аориста (ходúўбих), двоїни (д'ві хáк'і); частка "май" для утворення вищого ступеня прикметників і прислівників (май малúей, май фáйно). Вживається своєрідна лексика (туск — "жаль", старúня — "батьки" тощо). Г. г. ліг в основу мови творів Ю. Федьковича, Марка Черемшини, Г. Хоткевича та ін. Особливості Г. г. використали М. Коцюбинський ("Тіні забутих предків"), М.Стельмах ("Над Черемошем") для характеристики мови гуцулів та відтворення місцевого колориту.   ■ Літ.: Кобилянський Б. В. Діалект і літературна мова. К., 1960; Герман К. Ф. Взаємодія української літературної мови з територіальними діалектами. Чернівці, 1983.В. А. Прокопенко.