ДЖУСОЙТИ Нафі Григорович

ДЖУСО́ЙТИ Нафі Григорович

• ДЖУСОЙТИ Нафі Григорович

(27.II 1925, с. Ноч-кау, тепер Джавського р-ну Пд.-Осет. а. о.)

- осет. рад. письменник, перекладач, літературознавець, доктор філол. наук з 1968. Член КПРС з 1945. Учасник Великої Вітчизн. війни. Закінчив 1949 Пд.-Осет. пед. ін-т (м. Цхінвалі). З 1954 — зав. відділом осет. л-ри і фольклору в Пд.-Осет. НДІ АН Груз. РСР. Автор поетич. збірок "Серце солдата" (1949), "Лірика" (1955), "Думи Осетії" (1959), "Складний вік" (1962), "Тихі слова" (1973) та ін. Романи "Кров предків" (1965), "Дванадцять ран як одна" (1970) і "Сльози Сирдона" (1979), повісті "Сонцестояння" (1965), "Смерть людини" (1976) і "Річки назад не течуть" (1981), п'єси у віршах "Азау і Таймураз" (1955) і "Світанкова зоря" (1977) пройняті філос.-епічними роздумами про минуле і сучасне, про долю осет. народу в Рад. країні. Автор дослідження "Історія осетинської літератури" (т. 1 — 2, 1980 — 85). Написав монографії про творчість К., Хетагурова, С. Гадієва, Ц. Гадієва, А. Коцоєва, Є. Бритаєва та ін. Перекладає твори класиків рад. багатонац. і зарубіжної л-р. Перекладені Д. поема "Сон", вступ до балади "Причинна" ("Реве та стогне Дніпр широкий"), вірші "Садок вишневий коло хати", "І знов мені не привезла", "Мені однаково, чи буду" увійшли до кн. "Вибране" Т. Шевченка (1954). Укр. поетові присвятив ст. "Серце, зігріте добром" (1964). Переклав вірш "Повій, вітре, на Вкраїну" С. Руданського, пролог до поеми "Мойсей" І. Франка, окремі вірші Лесі Українки ("Мій шлях", "Досвітні огні", "Вишеньки"), П. Тичини ("Я утверждаюсь", "Весна"), В. Сосюри ("Любіть Україну") і А. Малишка (уривок з поеми "Прометей"). Дослідник осет.-укр. літ. зв'язків: (статті "Три монологи про любов до України". "Три пісні кохання" — про укр. нар. пісню). Окремі твори Д. переклали В. Забаштанський, В. Юр'єв, В. Гончаренко, О. Жолдак.

♦ Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Високий обрій. Одеса, 1974; Пісня в два голоси. К., 1986; Три монологи про любов до України. "Вітчизна", 1987, № 1; Рос. перекл. — Мой горный край. М., 1963; Доброта, М., 1969; Реки вспять не текут. М., 1981.

■ Літ.: Луценко І. Співець побратимства. "Південна правда", 1975, 20 березня: Теракопян Л. Параллели и пересечения. М., 1984: Дзюба І. Смак правди. "Вітчизна, 1987, № 1; Дзюба І. Лицар осетинського слова. В кн.: Джусойти Н. Моя Осетія. К., 1989.

І. А. Луценко.