ДЗВОНИ

ДЗВО́НИ

• "ДЗВОНИ"

- літ.-наук. журнал. Виходив у Львові 1931 — 39 щомісяця. Відп. редактор — П. Ісаїв. Мав розділи: "Поезія", "Белетристика", "Наукові статті", "Літературна критика", "Рецензії", "Хроніка". Публікував поезії Б. І. Антонича, С. Гординського, Б. Лепкого, Г. Костельника, Б. Кравціва, Ю. Липи, О. Олеся, В. Пачовського та ін. Тут вміщувалися твори М. Зерова, Є. Плужника, М. Рильського, М. Терещенка, П. Филиповича. Надр. роман "Волинь" У. Самчука, повість "1313" Н. Королевої, оповідання "Оливковий гай", "Мистець" Уляни Кравченко та ін., ряд перекладів — з груз. ("Витязь у тигровій шкурі" Ш. Руставелі в перекл. М. Бажана), франц. ("Нічний політ" А. Сент-Екзюпері, окремі поезії В. Гюго), нім. (поезії Й.-В. Гете) л-р тощо. Журнал широко висвітлював літ. процес на західноукр. землях; опубл. статті про творчість Т. Шевченка, О. Кобилянської, В. Стефаника та ін. Серед наук. публікацій — праці "Нарис історії українського народу" та "Визволення України і українська справа" М. Грушевського. Систематично з'являлися рецензії на нові видання, бібліогр. матеріали, літ.-мистецька хроніка. "Д." популяризували реліг. погляди, виступали проти атеїзму і матеріаліст. розуміння світу. Журнал видавав "Бібліотеку „Дзвонів"" (вийшло в світ понад 30 книг художньої, наукової та науково-популярної літератури).

О. В. Мишанич.

Джерело: Українська літературна енциклопедія (A—Н) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дзвони — Дзвони (частини ободу колеса) [MО,IV] Словник з творів Івана Франка
  2. дзвони — -ів, мн. Оркестровий ударний музичний інструмент, який є набором дзвонів різного розміру, вільно підвішених на перекладині. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. дзвони — Оркестровий ударний інструмент з родини ідіофонів, який є набором металевих трубок — дзвонів різного розміру, вільно підвішених на перекладині і відносно точно настроєних. Повний набір Д. охоплює дві октави хроматичного звукоряду — від С до с1. Звук видобувається колотушкою. Словник-довідник музичних термінів