ДОВЖЕНКО Олександр Петрович

ДОВЖЕ́НКО Олександр Петрович

• ДОВЖЕНКО Олександр Петрович

[29.VIII (10.IX) 1894, с. В'юнище, тепер у складі смт Сосниці Черніг. обл. — 25.XI 1956, Москва]

- укр. рад. письменник, сценарист, кінорежисер, засл. діяч мистецтв УРСР з 1939, нар. артист РРФСР з 1950. Нар. в сел. родині. Закінчив 1911 Сосницьке міське чотирикласне двокомплектне уч-ще та 1914 — Глухів. учит. ін-т. У 1914 — 17 вчителював у 2-му Житом. мішаному вищепочатковому уч-щі (викладав історію, географію, природознавство, фізику й гімнастику). Навчався в Києві — в Комерц. ін-ті та Академії мистецтв (1917 — 19). Учасник громадян. війни (брав участь в обороні Житомира від білополяків, діяв у київ. більшовицькому підпіллі). З перших днів Рад. влади працював у Київ. губ. відділі нар. освіти й мист-ва, був комісаром Першого театру Української Радянської Республіки ім. Шевченка. У 1921 — 22 — на дипломатичній роботі у Варшаві й Берліні. В 1922 — 23 навчався живопису в приватному худож. уч-щі проф. Віллі Єккеля (Берлін). У 1923 — 26 був художником-ілюстратором газ. "Вісті ВУЦВК" у Харкові. Належав до Спілки пролет. письменників "Гарт", літ. орг-ції ВАПЛІТЕ. В 1926 — 28 працював на Одес. кінофабриці, 1929 — 41 — на Київ. студії худож. фільмів, з 1944 — на "Мосфільмі". В роки Великої Вітчизн. війни — військ. кореспондент на Пд.-Зх. і Воронезькому фронтах, брав участь у визволенні Харкова, Києва. У 1949 — 56 викладав у ВДІКу, з 1955 — професор цього ж інституту.

Перші режисерські роботи — комедія "Вася-реформатор" (1926), що започаткувала дит. рад. кінематограф, та короткометражна комедія "Ягідка кохання" (1926). 1927 поставив гостросюжетний фільм "Сумка дипкур'єра", де показав мужність і стійкість рад. дипломата, симпатії зарубіж. трудящих до Країни Рад. Новаторською і визначальною в творчості Д. стала кінопоема "Звенигора" (1928). Вперше в історії кіномистецтва до фільму введено епічну, філософську та ліричну стихії; з ним пов'язаний новий етап у розвитку українського кіно. Фільм швидко обійшов екрани багатьох країн, зокрема Голландії, Бельгії, Франції, Англії, Аргентіни, Мексіки, Канади, США, Греції, Туреччини та ін. Світова кіногромадськість визнала Д. як першого поета в кіно.

В історичній кінопоемі "Арсенал" (1929) Д. показав революц. повстання робітників київського заводу. Твір позначений символікою, поетичністю і динамізмом. Тут звучить мотив незнищенності та нездоланності революц. робітничого класу. Класичною кінометафорою світового кіно стала символічна постать робітника Тимоша, якого не можуть взяти кулі. Сценарій до фільму "Арсенал" Д. написав сам. Відтоді ставив худож. фільми лише за власними сценаріями, на основі яких розробив і утвердив у л-рі жанр кіноповісті (від кіномистецтва взято динаміку і рельєфність зображення, від прози — епічність і психологізм).

Шедевром світового кіно став фільм "Земля" (1930). Крізь призму гострих подій, пов'язаних з перетвореннями в укр. селі, Д. розв'язує актуал. загальнолюдські теми: життя і смерть, людина і земля, нове і старе, кохання; звеличує природу, оспівує землю й оновлений труд на ній; утверджує думку про безсмертя тих, хто віддав життя за революц. ідеали; талановито поєднує глибоко соціальний зміст і високопоетичну форму. На підсумковому Міжнар. кінофестивалі в Брюсселі (1958) "Землю" визнано одним з 12 найкращих фільмів "усіх часів і народів". Кінометафори в "Землі" (портрети-фрески селян, соняшник і яблука на весь екран та ін.), пейзажі, етногр. тло стали складовою частиною нац. форми у фільмі. Кіноповість "Земля" — високохудожній прозовий твір, що ввібрав від кінематографа лаконізм, фрагментарність, епізоди-кадри, монументалізм образів, несподівані ракурси, ємність і характеристичність діалога, а від прози — внутрішні монологи, щедрість пейзажів, психологізацію персонажів і авторські відступи. Фільм "Земля" 1930 зазнав вульгаризаторської критики (фейлетон Д. Бєдного та ін.).

Перший звуковий фільм Д. — "Іван" (1932), в якому відображено звитягу будівників Дніпровської ГЕС. Тут Д. застосував публіцистичний прийом у кіно — документальні кадри в худож. фільмі. Показав романтично осмислений індустр. пейзаж. Фільм "Іван" після несправедливих нападок був знятий з екрана, а Д. звільнили з роботи. За клопотанням кінодіячів Москви Д. запросили до "Мосфільму", фільм "Іван" було реабілітовано.

Про романтику соціалістич. будівництва — кінопоема "Аероград" (1935). В істор.-революц. кіноепопеї "Щорс" (1939; Держ. премія СРСР, 1941) Д. подає широку панораму громадян. війни на Україні. В центрі — яскраві, самобутні постаті легендарних революц. полководців Щорса і Боженка, доблесних воїнів Чижа, Трояна та ін.; показано народ як головну рушійну силу історії. В цьому творі Д. утвердив тему безсмертя воїнів революції. У кіноповісті і фільмі "Щорс" Д. виступив як філософ, літописець, історик. Епічного розмаху, лаконізму і глибини змісту досягнуто за рахунок застосування принципів типізації (ретельний добір найхарактерніших фактів та епізодів), класичного дотримання пропорційності між батальними, жанровими, психол. і пейзажними сценами. Весною 1941 Д. завершив роботу над кіноповістю "Тарас Бульба" за однойм. твором М. Гоголя. Початі зйомки фільму припинились у зв'язку з війною.

В дні Великої Вітчизняної війни Д. пише новели ("Ніч перед боєм", "Мати", "Стій, смерть, зупинись", "Відступник", "На колючому дроті", "Воля до життя", "Перемога", "Тризна", "Хата"), прозові мініатюри ("Федорченко", "Невідомий", "Помилка", "Сіятель", "Бронза", "Китайський святий"), публіцистичні статті ("Ворог буде розгромлений", "Душа народна неподоланна", "Я бачу перемогу") та ін. літ. твори. Їх друкували укр. і рос. мовами великими тиражами і разом зі зброєю відправляли на фронт. Головні ознаки новелістики Д. — гострота і простота сюжету, яскравість зображуваних характерів, їхня типовість, щедра, колоритна мовна стихія, постійний філос. підтекст, динамізм оповіді, поєднання високого й земного публіцистичного й психологічного драматичного и ліричного.

Епосом Великої Вітчизн. війни є повість "Україна в огні" (1943), в якій відображено героїзм, стійкість і мужність рад. народу в битві протії фашизму, порушено важливі морально-етичні проблеми гуманізму, патріотизму і довіри до людини. Тут Д. перший в укр. рад. л-рі показав найтяжчий, найтраг. період Великої Вітчизн, війни — її початок, відступ рад. військ чорні дні фашист. окупації на Україні. В листопаді 1943 Сталін заборонив друкувати й ставити кіноповість "Україна в огні". Д. позбавили права вертатись на Україну й очолювати Київ. кіностудію. Відтоді він жив і працював у Москві, зазнаючи несправедливих звинувачень.

Написав "Повість полум'яних літ" (1944; екранізувала Ю. Солнцева, 1961), виявивши' принциповість як митець і громадянин: гол. героєм твору є народ, а не вождь. Епопея охоплює багато подій та різноманітних епізодів — героїчних, ліричних, романтичних, гумористичних, сатиричних, батальних, побутових, алегоричних та хронікальних. Тут зображено фронт, підневільне життя окупованої України, підпілля, польовий шпиталь, генералітет союзних армій, форсування Дніпра. Гол. персонаж — сержант Іван Орлюк символізує рад. народ, його непереможність. За життя Д. цей твір не був ані надрукований, ані прийнятий до постановки; причина — відсутність у ньому образу "вождя". Д. змушений надалі опрацьовувати теми, які не входили до його творчих планів: 1948 ставить кольоровий фільм "Мічурін" (Держ. премія СРСР, 1949), пише кіноповісті "Прощай, Америко!" (1949), "Антарктида" (1952), а також присвячену будівникам Каховської ГЕС "Поему про море" (1956; екранізувала Ю. Солнцева, 1958; Ленінська премія, 1959). У цьому творі Д. порушує низку серйозних соціально-естет. і моральних проблем, до яких у 60-і pp. не раз звертається рад. л-ра: занепад села, втрата любові до землі, істор. пам'яті, функціональне, "гвинтикове" розуміння людини, бездуховність, зачерствіння людської душі, взаємозв'язок прогресу матеріально-тех. і морального, високі слова, не підкріплені чесними справами, відповідальність перед народом, майбутнім. В автобіогр. повісті "Зачарована Десна" (1957) Д. з епічним розмахом і великою худож. силою відтворив картини нар. життя на Подесенні, вивів колоритні типи укр. селян поч. 20 ст., показав народження нар. митця, процес його духовного становлення.

Д. зробив вагомий внесок у розвиток українського рад. докум. кіно. Перший докум. фільм Д. — "Визволення" (1939 — 40) — про возз'єднання західноукр. земель з Рад. Україною. В дні війни створив визначні докум. стрічки "Битва за нашу Радянську Україну" (1943) і "Перемога на Правобережній Україні і вигнання німецьких загарбників за межі українських радянських земель" (1944). Д. тут постає як майстер монтажу і карбованого дикторського тексту.

Виступав також як драматург. П'єса "Потомки запорожців" ("На зламі століть", 1943 — 53) — про складний процес колективізації на Україні. П'єсу "Життя в цвіту" (1948) присвятив І. Мічуріну.

Як художник-карикатурист Д. у газеті "Вісті ВУЦВК" гостро висміював бюрократів, шахраїв і спекулянтів, таврував імперіалізм, паліїв війни, ворогів СРСР. Малював дружні шаржі на Остапа Вишню, В. Сосюру, О. Копиленка та ін. письменників, створив реалістичні портрети ї. Шевченка, Г. Петровського, В. Блакитного, П. Тичини, В. Поліщука, низку автопортретів, ескізів до своїх фільмів.

Естетичні смаки Д. сягають і царини архітектури, він вніс чимало істотних поправок до проектів розбудови Київ. кіностудії, "Мосфільму" та новобудов Каховки. Д. був палким пропагандистом природоохоронних ідей, заклав сади на кіностудіях Києва і Москви. Свої естетичні погляди популяризував у статтях і лекціях. Через несприятливі умови незакінченими залишилися роман "Золоті ворота", повість "Загибель богів", кінокомедія "Цар", п'єси "Міра життя" та "Заступник дурня"; Д. не зміг поставити фільм "Тарас Бульба".

Великий талант кіномитця і письменника, новаторство в творчості, справжня, глибинна народність, незвичайна працездатність, непримиренність до зла, любов до природи й рідного народу, закоханість у Десну, Україну, Батьківщину, енциклопедизм, чесність, благородність і висока інтелігентність — усе це поставило Д. в ряд найвидатніших митців і культурних діячів світу, зробило його класиком укр. рад. мист-ва і л-ри, носієм ідеалів добра й краси, взірцем письменника-громадянина.

Ім'ям Д. названо Київ. кіностудію худож. фільмів (1957). 1971 Рада Міністрів СРСР встановила медаль Д. за краще втілення героїко-патріотич. теми в кіномистецтві. В Сосниці створено Довженка О. П. музей, встановлено бронзовий бюст Д. (скульптор Л. Козуб) та пам'ятник (1975, скульптор А. Фуженко, арх. А. Ігнащенко). У музеї кіностудії ім. О. П. Довженка відкрито 1962 експозицію, в якій широко представлено матеріали, пов'язані з життям і творчістю митця (рукописи, фотографії, особисті речі тощо). На території студії споруджено пам'ятник Д. (1964, автори — Л. Козуб, П. Орлов). Твори Д. перекладено багатьма мовами народів СРСР, а також польс., болг., чес., рум., словац., в'єтн., англ., франц., цім., італ., кит., япон. та ін. мовами. Іл. див. на окремому аркуші, с. 112 — 113.

♦ Тв.: Твори, т. 1 — 5. К., 1964 — 66; Твори, т. 1 — 5. К., 1983 — 85. Рос. перекл. — Ссбрание сочинений, т. 1 — 4. М., 1966 — 69.

■ Літ.: Бажан М. П. О. Довженко. К., 1930; Гончар О. Художник народу. "Україна", 1958, № 19; Олександр Довженко. Збірник спогадів і статей про митця. К., 1959; Оренев Р. Александр Довженко. М., 1959; Плачинда С. П. Олександр Довженко. К., 1964; Грищенко О. С. З берегів зачарованої Десни. К., 1964; Бодик Л. Джерела великого кіно. К., 1965; Бараб.ш Ю. Довженко. М., 1968; Золотоверхова І., Коновалов Г. Довженко-художник. К., 1968; Полум'яне життя. Спогади про Олександра Довженка. К., 1973; Куценко М. В. Сторінки життя і ТЕорчості О. П. Довженка. К., 1975; Соболев Р. Александр Довженко. М., 1980; Довженко в воспоминаниях современников. М., 1982; Коваленко М., Мішурін О. Син зачарованої Десни. К., 1S84; Довженко і світ. Творчість О. П. Довженка в контексті світової культури. К., 1984; Плачинда С. П. Сеятель. М., 1986; Бабишкін О. К. Олександр Довженко — публіцист. К., 1989.

С. П. Плачинда.