ДОВНАР Геннадій Станіславович

ДО́ВНАР Геннадій Станіславович

• ДОВНАР Геннадій Станіславович

(8.VII 1925, с. Брияльове Березинського р-ну Мін. обл.)

- укр. рад. письменник. Член КПРС з 1952. Учасник Великої Вітчизн. війни. Закінчив 1950 Одес. ун-т. Був учителем, працював у пресі. у 1983 — 88 — відповід. секретар Луганської орг-ції СПУ. Пише і рос. мовою. У повістях "Коли серця запалити" (1952), "В шахтарську сім'ю" (1958), "Друзі поруч" (1960). "На бистрині" (1968), "Велика доля" (1972) і "Повернення" (1976), романах "Людина, яка воскресла" (1966), "Головченки" (1975), "Дорога без кінця" (1980), "Ділись вогнем" (1985; однойм. п'єса — 1984) порушує проблеми сучасності, створює образи шахтарів, металургів, хліборобів, журналістів, учителів. В основі творів "Міни падають у ціль" (1981) і "Солдати милосердя" (1987) — події Великої Вітчизн. війни. Автор п'єс "Друг дивиться в очі" (1963), "Іванко-Дивосил" (1974). Переклав укр. мовою з російської мови книгу "Степова трава-ковила" В. Титова (1975), з польської — "З одного казанка" С. Мислінського (1987).

■ Літ.: Лисак М. Робітничий характер. "Донбас", 1976, № 5; Солдатенко И. Нравственный выбор. "Радуга", 1981, № 11; Білогуб І. Про письменника та його твори. В кн.: Довнар Г. Головченки. — Дорога без кінця. К., 1985.

В. М. Грачова.