ДОСТОЄВСЬКИЙ Федір Михайлович

ДОСТОЄ́ВСЬКИЙ Федір Михайлович

• ДОСТОЄВСЬКИЙ Федір Михайлович

[30.Х (11.XI) 1821, Москва — 28.I(9.II) 1881, Петербург]

- рос. письменник. Нар. в сім'ї лікаря. Закінчив 1843 Петерб. військ.-інженерне уч-ще. Служив в Інженерному департаменті. Вийшов у відставку, щоб зайнятися літ. діяльністю. В "Петербургском сборнике" М. Некрасова опубл. роман "Бідні люди" (1846), потім вийшли друком його повісті "Двійник" (1846), "Хазяйка" (1847), "Білі ночі" (1848) і "Неточка Незванова" (1849, незакін.). В. Бєлінський розглядав роман "Бідні люди" як видатне явище натуральної школи, підкреслив демокр. та гуманістичне значення твору. В своїх повістях Д. розкрив високі душевні якості простих людей, їхній протест проти безправ'я, соціальної нерівності. Захопившись ідеями соціалізму у працях В. Бєлінського і франц. соціалістів-утопістів Ш. Фур'є і Сен-Сімона, Д. ввійшов до революц. гуртка М. Петрашевського. Разом з ін. петрашевцями 1849 він був ув'язнений у Петропавлівській фортеці, засуджений до страти, яку в останню хвилину замінено на каторгу в Омському острозі (1850 — 54) та військ. службу рядовим у Семипалатинську (1854 — 56; з 1856 — офіцер). Після повернення в Петербург опубл. повісті "Дядечків сон" і "Село Степанчиково та його мешканці" (обидві — 1859), роман "Зневажені і скривджені" (1861). В основі "Записок з Мертвого дому" (1861 — 62) — враження письменника, винесені з каторги. Д. показав, як самодержавство нівечить кращі нар. сили, нерідко спотворює саму природу людини; він проводив ідею зближення з народом, спокутування провини перед ним, водночас проповідував покору і страждання. Разом з братом М. Достоєвським видавав журнали "Время" (1861 — 63) і "Эпоха" (1864 — 65). В цей час пережив духовну кризу. Поїздки за кордон 1862 і 1863 викликали у Д. гостре невдоволення бурж. відносинами, наслідки революції 1848 на Заході розчарували його і привели до думки про особливий шлях розвитку Росії й рятівну селянську общину. В Лондоні Д. зустрічався з О. Герценом і М. Бакуніним. У повісті "Записки з підпілля" (1864) Д. полемізує з теорією "розумного егоїзму" М. Чернишевського, але, заглиблюючись у душевне "підпілля" героя-індивідуаліста, розкриває його сваволю, анархічні настрої, показує духовну безвихідь егоїстичної особистості, болісну трагедію самотності. Гострі суперечки викликав соціально-психол. роман "Злочин і кара" (1866), в якому бунт проти соціальних порядків, законів і норм власницького суспільства, прагнення справедливості і щастя для знедолених суперечливо поєднуються в свідомості героя з теорією сильної особи "наполеонівського" типу, з виправданням злочинів і з поділом людей на "право імущих" і "твар тремтячу", приречену на рабську покору. Прагнучи показати тип нігіліста, Д. по суті створив образ індивідуаліста і сам розвінчав фальшиву теорію героя, неспроможність і антигуманність думки про торжество "сильної особи". В романі "Ідіот" (1868) увагу письменника зосереджено на дисгармонії сусп. життя, духовному відчуженні людей та руйнуванні сімейних І моральних зв'язків. Гостро звучить тема зневаженої краси, приниженої людської гідності. Герой твору, наділений лагідністю, душевною прозірливістю, добротою і любов'ю до людей, у хаосі егоїстичних інтересів і пристрастей залишається незбагненим і гине. В 1867 — 71 Д. жив у Франції, Німеччині й Італії, спостерігав події франко-прусської війни і Паризької комуни, наступ і розгул реакції, кризу емігрантських гуртків. Критичну спрямованість і гостроту зберігає найтенденційніший роман "Біси" (1871 — 72), написаний за матеріалами змовницької, терористичної діяльності гуртка Нечаєва. Викриваючи ідеологію і психологію прихильників анархізму, Д. неправомірно змішував його риси з ідеями революції і соціалізму, з рос. революц.-демокр. рухом. Трагедія особистості, біль за людину знаходять вияв у романі "Підліток" (1875).

Естетично-філос. осмисленням конфліктів і складних соціальних проблем бурж. світу є роман "Брати Карамазови" (1879 — 80). В центрі твору — соціально-психол. процеси, пов'язані з розвитком капіталізму, згубна влада грошей, зростання егоїзму і розпад зв'язків між людьми. Водночас у романі йде пошук духовних сил, здатних протистояти соціальному злу й розбещеності. Художня сила реалістичної зображальності, пристрасний протест проти соціальної трагічності життя у Д. переконливіші за проповідь смиренності і страждань, за спробу знайти вихід через релігію і примирення станів. Д. називав свій реалізм "фантастичним" у тому розумінні, що зображувані ним надзвичайні події та виняткові характери, грунтуючись на реальній дійсності, найвиразніше розкривають глибинні тенденції життя і психологію людей.

Письменник уважний до гострих, переломних моментів життя особи й суспільства, проникає в глибини людської психології на межі катастрофи, духовної кризи, розвиває ідею особистої відповідальності людини за зло, що панує у світі. Монологи, діалоги, диспути, пояснення його персонажів торкаються багатьох філос., моральних і політ. питань. Його романи інтелектуальні й поліфонічні. Для них характерні поетика контрастів, гострота фабули, стилістична багатоплановість, наявність сюжетних вибухів, драматичної напруженості. Д. виступав і як публіцист. У 1873 — на поч. 1874 редагував журн. "Гражданин", в якому друкував і свій "Щоденник письменника" (згодом Д. продовжував публікувати цей твір окремими випусками) — спостереження над злободенними подіями рос. життя і роздуми про важливі сусп. і естетичні явища. У цьому журналі з'явились також художні твори Д. ("Сумирна", "Сон смішної людини" та ін.). Творчість Д. вплинула на розвиток російської (В. Гаршин, Л. Андрєєв, О. Блок, А. Бєлий, Є. Замятін, М. Горький, Л. Леонов та ін.) і світової (Т. Драйзер, С. Цвейг, Г. Манн, В. Фолкнер, А. Камю, А. Зегерс та ін.) літератур. Д. з повагою ставився до Т. Шевченка. Як один з співвидавців журн. "Время" вмістив у ньому ст. "Тарас Шевченко" А. Григор'єва (1861, № 4).

Твори Д. набули широкої популярності на Україні. З Д. була особисто знайома Х. Д. Алчевська, листувалася з ним, залишила спогади про зустрічі з письменником ("Передуманное и пережитое", 1912). Вмістила кілька невеликих статей про твори Д. у тритомному критико-бібліогр. покажчику л-ри "Что читать народу?" (1884 — 1906). Творчість Д. відіграла важливу роль у поглибленні реалізму, вдосконаленні психол. аналізу, філос. аспекту в укр. л-рі. І. Франко не раз згадував Д. у своїх статтях, називаючи його найгеніальнішим рос. письменником, а в "Тюремних сонетах" порівнював долю Д. і Т. Шевченка, так само засланого царизмом. Полемізуючи з деякими консервативними сторонами світогляду Д., Франко високо цінував гуманізм письменника, його майстерність, своєрідний психологізм творів. Саме "в глибині та тонкості психологічного аналізу, в тій несхибній яснозорості в сфері найтемніших глибин людської душі лежить безсмертна вартість тих письменників" — писав І. Франко про Д. і Л. Толстого (Франко І. Зібр. тв., т. 34, стор. 364). У деяких творах І. Франка простежується звертання до естетичного досвіду Д. ("На дні", "Сойчине крило", "Із записок недужого", "Основи суспільності", "Перехресні стежки"). О. Кобилянська в автобіографії серед письменників, які найбільше на неї впливали, згадувала і Д. До творчого досвіду Д. звертались М. Коцюбинський, Леся Українка. Окремі твори Д. переклали І. Франко, Олена Пчілка, М. Подолинський, Т. Бордуляк, О. Кониський та ін., у рад. час — О. Кундзіч, І. Сергеєв, Ф. Гавриш.

♦ Тв.: Полное собрание сочинений, т. 1 — 30. Л., 1972 — 88; Укр. перекл. — Зневажені і скривджені. К., 1956; Злочин і кара. К., 1958; Брати Карамазови. К., 1965; Записки з Мертвого дому. К., 1971.

■ Літ.: Гроссман Л. Достоевский. М., 1962; Фридлендер Г. М. Реализм Достоевского. М. — Л., 1964; Білецький О. І. Достоевский и натуральная школа в 1846 году. — До питання "Іван Франко і російська література". В кн.: Білецький О. І. Зібрання праць, т. 4. К., 1966; Янковський Ю. Животворні зв'язки. Іван Франко і російська реалістична проза. К., 1958; Кирпотин В. Я. Достоевский — художник. М., 1972: Художній світ Достоєвського. К., 1973; Бахтин М. М. Проблеми поэтики Достоевского. М., 1979; Фридлендер Г. Достоевский и мировая литература. Л., 1985: Щенников Г. К. Достоевский и русский реализм. Свердловск, 1987; Акопджанова В. В.

[та ін.]. Ф. М. Достоевский. Библиография произведений Ф. М. Достоевского и литературы о нем. 1917 — 1965. М., 1968.

Н. Є. Крутікова.