Дубровницька література
Дубро́вницька література
• Дубровницька література
- л-ра, яка виникла на поч. 15 ст. у місті-республіці Дубровнику (лат. — Ragusa) і досягла найбільшого розквіту за доби Відродження. Створювалася спочатку лат. і італ. мовами. Розвитку Д. л. сприяли італ. вчителі-гуманісти (П. Лет, Т. Аччаріні), які викладали в школах Далмації і знайомили учнів з творами антич., лат., італ. поетів. Дуброви, поети перенесли на місцевий грунт кращі зразки їхньої поезії, часто змінюючи античні назви і прізвища на слов'янські. З'явилося багато визначних слов'ян. поетів-гуманістів, філософів, учених (Б. Котрулевич, Я. Баннізій, Ф. Патрицій, Н. Гучетич, Ф. Вранчич). Дубровник (його називали "хорватськими Афінами") став центром південнослов'янського Відродження. Перші дубровницькі поети — К. Пуцич, І. Црієвич, Д. Бенеша — писали латинською мовою; згодом на нар. хорв. мову перейшли Дж. Гучетич і М. Марулич (2-а пол. 15 ст.) зі Спліта. Яскраві зразки інтимної лірики рідною мовою створили поети-петраркісти Ш. Менчетич і Дж. Држич, які, крім італ. запозичень, широко використовували народну поезію.
В 15 — 16 ст. поети звертаються до слов'янської тематики. І. Црієвич, автор патріот. "Оди Рагузі", першим із слов'ян. гуманістів почав писати про єдність слов'ян. народів. Домінуючою в Д. л. була антитур. тема. Вперше її торкнулися М. Марулич у хорв. "Молитві проти турків", поет-гуманіст Ю. Шижгорич у лат. "Елегії на спустошення полів Шибеника". В "Посланні" він згадує про Сарматію європейську, яка простягла свої кордони від Карпат до Волги. Визвольній боротьбі проти тур.-осман. поневолення присвячені твори "Туга міста Будима" М. Ветрановича, "Розбої турків" А. Сасина. римована хроніка "Турки на полі брані" М. Мажибрадича, епіч. поема "Взяття Сегетаграда", Б. Карнарутича. З 16 ст. з'являються твори з нар. життя: поема-ідилія "Рибалка та рибальські приповідки" П. Гекторовича (1556, вид. 1569) і патріот. поема "Віла слов'янка" Ю. Бараковича (1613, вид. 1682), в якій автор захищає слов'ян. мову від засилля латини. Образ віли (русалки), відомий з давньорус. л-ри, широко використовували дубровн. поети на означення музи, богині-покровительки, вісниці долі чи коханої жінки. Здобула популярність карнавальна поема "Циганка" (1527) М. Пелегриновича. З волелюбними творами виступив співець юності і кохання Г. Луцич (драма "Рабиня"). У сатир. віршах "Проти знаті Рагузи" та "Пісні про динар" поет-гуманіст М. Кабога критикував тогочасні звичаї. Поет-комедіограф А. Сасин у поемі "Флот" оспівав звитяги дубровн. моряків. У серед. 16 ст. здобули визнання п'єси М. Држича — одного з найбільших драматургів слов'ян. Відродження. В комедії "Дундо Марое" (пост. 1550) він висміяв дубровн. можновладців, скнар, створив виразні характери людей з народу.
В кін. 16 ст. виникла поетич. школа на чолі з поетами Д. Раниною, С. Бобалевичем, Д. Златаричем і П. Зораничем (автор патріотич. роману "Гори", 1536, вид. 1569), що вела боротьбу проти петраркізму. Найбільшого піднесення Д. л. досягла в 17 ст. З'явилися хорв. мовою великі епічні твори на патріотичні і соціальні теми. В народному дусі написані драма "Павлимир" Ю. (Дж.) Палмотича, зб. "Відпочинок у затінку" І. Бунича-Вучича, поеми "Дервіш" С. Джурджевича і "Слов'янська сурма" (вид. 1665) В. Менчетича. 1601 М. Орбіні видав "Історію королівства слов'ян". У глибоко патріотичній поемі "Осман" І. Гундулича (1621 — 38, вид. 1826) уславлюється героїчна боротьба слов'ян проти турків, проголошуються ідеї єдності слов'ян. народів. Тут згадуються запорізькі козаки, волинські загони, київські роти, що брали участь у Хотинській битві 1621. В поемі широко використано багатства південнослов'ян. нар. творчості. Під час катастрофічного землетрусу 1667 в Дубровнику загинуло дуже багато книг Д. л. Ці трагічні події описали у своїх поемах П. Канавелович ("Землетрус у Дубровнику", вид. 1667) і Я. Палмотич-Діодорич, який висловив віру у відродження міста ("Оновлений Дубровник", вид. 1878). З 18 ст. Д. л. поступово занепадає. В цей час з'явилися твори І. Джурджевича, сатир. вірші А. Гледжевича, поета-лінгвіста Д. Матіяшевича. У кн. "Приємна розмова народу слов'янського" (1756) А. Качич-Міошич виклав історію пд. слов'ян, у якій використав багато нар. переказів. В істор. розвідці про тур. султанів дубровн. дипломат Ф. Гундулич згадує легендарну українку Роксолану (Настю Лісовську). На поч. 19 ст. Д. л. як самостійне явище перестала існувати. Пізніше вона влилася в заг. русло сербохорв. л-ри. Д. л. відіграла велику роль як вогнище гуманізму на слов'ян. землях. Дубровн. письменники зберегли і збагатили нар. мову, відобразили реальне життя народу, боротьбу за визволення слов'ян з-під чужоземного гніту і їхнє об'єднання. Поряд з Д. л. розвивалася л-ра (лат., італ., хорв. мовами) і в ін. містах Далмації (Задарі, Спліті, Трогирі, Шибенику), на о-ві Хвар.
З Києво-Могилянської академії, ін. центрів друкарства на Україні надходило до Дубровника друк. слово сх. слов'ян. Тут була відома Острозька біблія (її примірник зберігається в істор. наук. б-ці міста), у культур. центрах Далмації — граматика Мелетія Смотрицького. Поет-гуманіст П. Лет здійснив 1472 "скіфську подорож", відвідавши Польщу, Україну, дійшов до берегів Танаїсу (Дону). На Україні 1722 за участю Феофана Прокоповича перекладено (рос. мовою) кн. "Історія королівства слов'ян" М. Орбіні. Переклади антипапських творів М. Господнетича укр. полемісти використовували в боротьбі проти катол. експансії та уніатства. Укр. мовою твори дубровн. письменників публ. у періодиці ("Всесвіт", 1965, № 7; "Жовтень", 1977, № 1; 1986, № 8), вийшли окр. збіркою (Шевченко О. Переклади. К., 1970), вміщені в зб. "Світанок" (К., 1978). Серед перекладачів Д. л. — Л. Ткаченко, В. Кордун, О. Шевченко.
■ Літ.: Поэты Далмации эпохи Возрождения XV — XVI веков. М., 1959; Голенищев-Кутузов И. Н. Итальянское Возрождение и славянские литературы XV — XVI веков. М., 1963; Шаповалова М. С., Рубанова Г. Л., Моторний В. А. Історія зарубіжної літератури. Середні віки та Відродження. Львів, 1982; Пащенко Є. Від Києва до Дубровника. "Всесвіт", 1986, № 7; Шевченко О. Дубровчани про Україну. "Жовтень", 1989, № 10.
О. П. Шевченко.