ЖИГУЛІН Анатолій Володимирович

ЖИГУ́ЛІН Анатолій Володимирович

• ЖИГУЛІН Анатолій Володимирович

(1.I 1930, Воронеж)

- рос. рад. поет. Член КПРС з 1963. Закінчив 1960 Ворон. лісогосп. ін-т, 1965 — Вищі літ. курси при Літ. ін-ті ім. О. М. Горького (Москва). У збірках "Вогні мого міста" (1959), "Багаття-людина" (1961), "Рейки" (1963), "Пам'ять" (1964), "Вибрана лірика" (1965), "Полярні квіти" (1966), "Прозорі дні" (1970) утверджує високе призначення поезії бути правдивим голосом епохи, людську гідність сучасника, його будівничу енергію. У 70 — 80-і pp. визначальними рисами поезії Ж. стають сповідальність, драматизм, почуття відповідальності за майбутнє рідної землі (збірки "Світ передосінній", 1972; "Полинний вітер", 1975; "Берест палає", 1977; "Калина червона — калина чорна", 1979; "Життя, несподівана радість", 1980; "У надії вічній", 1983; "За річкою Чуною", 1988). Написав автобіогр. повість "Чорні камені" (1988; укр. перекл. В. Затуливітра) — про діяльність у 40 — 50-і pp. нелег. юнацької орг-ції антисталінського спрямування "Комуністична партія молоді" у Воронежі. Звертається й до укр. тематики (вірші "Навколо блукає холод синій", "Коли сниться раннє дитинство, думаю вві сні по-українськи" та ін.). Окремі вірші Ж. переклали В. Бойченко, А. Глущак. Незаконно репресований 1949. Реабілітований 1956.

♦ Тв.: Соловецкая чайка. М., 1979; Избранное. М., 1981; Воронеж, родина, любовь. Воронеж, 1982; Из разных лет, из разных далей. М., 1986; Стихотворения. М., 1987; Белый лебедь М., 1988; Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Сузір'я, в. 17. К., 1982; [Вірші]. В кн.: Автографи. Одеса, 1988; Чорні камені. К., 1989.

■ Літ.: Ланщиков А. Анатолий Жигулин: "Уроки гнева и любви..." М., 1980; Истогина А. Я. "Все. чем я живу и дышу...". О творчестве Анатолия Жигулина. В кн.: Истогина А. Я., Джичоева Е. Г. Два портрета. Анатолий Жигулин. Михаил Шевченко. Воронеж. 1986.

І. Д. Бажинов.