ЗАБАШТА Любов Василівна

ЗАБА́ШТА Любов Василівна

• ЗАБАШТА Любов Василівна

[21.I (3.II) 1918, м. Прилуки, тепер Чернігівської області — 21.VII 1990, Київ]

- українська радянська поетеса. Член КПРС з 1953. Закінчила 1941 Одес. водний ін-т. Навчалася 1951 — 53 в Київ. пед. ін-ті. Працювала інженером на верф'ях Волги і Дніпра. Дебютувала віршами 1935. З. належать збірки: "Нові береги" (1950), "Щоб мовчали гармати" (1952), "Дороги дружби" (1953), "Олекса Борканюк" (1954), "Калиновий кетяг" (1956), "Квіт папороті" (1959), "Гніздо голубки" (1960), "Пісня і хліб" (196!), "Вірю людині" (1963), "Скрипка Страдіварі" (1964), "Незабудки" (1966), "Земля Антеїв" (1971), "Срібная креш" (1973), "Берег надії" (1974), "Вересневі світанки" (1978), "Київська гора" (1982), "Відлуння тривожних доріг" (1985) та ін. Осн. теми — героїка боротьби проти фашизму, мирна будівнича праця, любов до отчого краю, кохання, материнське і родинне щастя. Автор п'єс "Весілля в Тернах" і "Троянди на камені" (обидві — 1963). Драм. та ліро-епіч. поеми ("Квіт папороті", 1959: "Тернова доля", 1961: "Маруся Чурай", 1968; "Роксолана", 1971; "Леся Українка", 1973; "Софія Київська", 1982, та ін.) відбивають глибокий інтерес З. до історії, зокрема історії культури. Зверталася також до прози (повість "Крила Арсена Дороша", 1968; роман "Там за рікою — молодість", 1970; докум.-худож. повість "Спалення мадонни", 1989). Багато творів присвятила дітям: збірки віршів "Паляниця білолиця" (1963), "Коли я виросту" (1975), "Пісня зеленого лісу" (1983), "Сівачі" (1984), повість "Будинок мого дитинства" (1983) та ін. Дитяча лірика З. відзначається образністю, фольклорними мотивами. Для творчості З. характерний гуманізм, вона утверджує самовідданість і добhоту людини, її духовну і громадян. велич. Твори З. перекладені мовами багатьох народів СРСР, зарубіж. країн (зокрема, англ., сербохорв., польс., чес., рум.).

Тв.: Вибране. К., 1958; Драматичні твори. К., 1963; Ой катране, катраночку. К., 1968; Вибране. К., 1977; Крилаті мої кораблі. К., 1983; Вибране. К., 1987; Рос. перекл. — Слово имеет женщина. М., 1953; Дружба. Л., 1954; Мальвы на камне. Л., 1958; Песня и хлеб. М. — Л., 1962; Дерево моих надежд. М., 1968; Земля Антеев. М., 1976; Есть вечиая любовь. М., 1985.

Літ.: Іванисенко В. До берегів поезії й краси. В кн.: Забашта Л. Ой катране, катраночку. К., 1968; Пінчук С. Глибина бачення. "Жовтень", 1984, № 2; Дзюба І. З дзвонкової криниці. В кн.: Забашта Л. Вибране. К., 1987; Скирда Л. Уроки історії — простір поеми. "Вітчизна", 1988, № 2.

В. П. Моренець.

Джерело: Українська літературна енциклопедія (A—Н) на Slovnyk.me