ЗУЛЬФІЯ

ЗУЛЬФІЯ́

• ЗУЛЬФІЯ

[справж. — Ісраїлова Зульфія; 1 (14).III 1915, Ташкент]

- узб. рад. письменниця, нар. поетеса Узб. РСР з 1965, Герой Соц. Праці (1984). Член КПРС з 1953. Закінчила 1934 Узб. жіноче пед. уч-ще (Ташкент). Поезії З. присвячені розкріпаченій жінці Сходу (збірки "Дівочі пісні", 1939; "Хулькар", 1947; "Розмова з подругами", 1953), боротьбі за мир, дружбі народів (збірки "Близькі моєму серцю", 1958; "Серце в дорозі", 1966), рідній природі. Зб. віршів "Рядки пам'яті" (1974; Держ. премія СРСР, 1976) — спроба З. осягнути пройдений шлях, донести до читача думку про те, що через труднощі й знегоди людина приходить до розуміння щастя, прилучається до долі всієї планети. Автор поем "Його називали Фархадом" (1943), "Мушаїра" (1958), "Сонячне перо" (1971) та ін., лібретто опери "Зайнаб і Аман" (за поемою Х. Алімджана), публіцистич. статей. Видано тритомне зібрання творів З. (1985 — 86). Переклала окремі твори О. Пушкіна, М. Некрасова, М. Цвєтаєвої, А. Ахматової, В. Інбер, Г. Містраль, С. Неріс, С. Капутікян та ін. В її перекладі опубл. ряд поезій Т. Шевченка ("Не женися на багатій", "Якби мені черевики", "Ой люлі, люлі, моя дитино" та ін.), Лесі Українки. Деякі твори З. переклали С. Литвин, С. Тельнюк, Л. Забашта, Б. Степанюк, В. Лагода, В. Ткаченко та ін. Лауреат Міжнар. премії ім. Джавахарлала Неру (1968), Міжнар. премії "Лотос" (1970). Нагороджена болг. орденом Кирила і Мефодія 1-го ступеня (1972).

♦ Тв.: Укр. перекл. — Сюзане. К., 1973; Вибране. К., 1974; Рос. перекл. — Избранное. М., 1975; Избранное. М., 1985; Красные маки. Ташкент, 1988.

■ Літ.: Акбаров А. И. Зульфия. Ташкент, 1985.