КАТАЄВ Валентин Петрович
КАТА́ЄВ Валентин Петрович
• КАТАЄВ Валентин Петрович
[16(28).І 1897, Одеса — 12.IV 1986, Москва) — рос. рад. письменник, Герой Соц. Праці (1974), чл.-кор. Академії Гонкурів (Франція) з 1976. Член КПРС з 1958. Брат Є. Петрова (див. Ільф І. і Петров Є.). 1915 з гімназичної лави пішов добровольцем у діючу армію. Друкував в одес. газетах ("Южная мысль" та ін.) нариси з фронту. Демобілізувавшись, співробітничав в одес. пресі. Один з організаторів літ. гуртка "Зелена лампа". Служив у Черв. Армії, працював у Бюро укр. преси (Одеса), вів "Вікна сатири ЮгРОСТА". 1921 був секретарем журн. "Коммунарка Украины" у Харкові, написав п'єсу "Облога" для Першого театру Української Радянської Республіки. 1922 переїхав до Москви. У роки Великої Вітчизн. війни — кор. газет "Правда" і "Красная звезда". В 1955 — 62 — гол. ред. журн. "Юность". Ранні твори — ліричні вірші-роздуми, пейзажні замальовки ("Ріка", 1911; "Весняний туман", 1914; "Суховій", 1915, та ін.). В оповіданнях 20-х pp. романтично відтворив своєрідний побут Одеси періоду громадян. війни ("В обложеному місті", 1922; "Фантоми"; "Нероба Едуард", обидва — 1923. та ін.), висміяв непівське міщанство ("Ножі", 1926; "Речі", "Дитина", обидва — 1929). Несумісність власницьких ідеалів з новою дійсністю розкрив у повісті "Розтратники" (1926). Після поїздок на Дніпробуд та в Магнітогорськ написав романхроніку "Час, вперед!" (1932). Повість К. "Я, син трудового народу" (1937; однойм. телефільм Одес. кіностудії, 1985) поетизує юність революції. В оповіданнях і нарисах періоду війни — реальні епізоди фронтового життя ("Прапор", "Партизан", "Третій танк", "У житі" та ін.). В ряді оповідань, повістях "Дружина" (1943) і "Син полку" (1945; Держ. премія СРСР, 1946) показав героїзм і духовну велич рад. людини. До історії Одеси звернувся у повістях "Біліє парус одинокий" (1936), "Хуторок в степу" (1956), "Зимовий вітер" (1960 — 61), "Катакомби" (1949 — 57, 1-й варіант — "За владу Рад"), що становлять тетралогію "Хвилі Чорного моря" (однойм, телефільм Київ. кіностудії ім. О. П. Довженка, 1975). Повість "Маленькі залізні двері в стіні" (1964, про дожовтневу діяльність В. І. Леніна) відкриває цикл лірико-докум. творів ("Святий колодязь", "Трава забуття", обидві — 1967; "Кубик", 1969; "Чарівний ріг Оберона", 1972; "Алмазний мій вінець", 1978), де в черговий раз звертається до передреволюційного і першого пожовтневого десятиріч. Відмовившись од традиц. структурних форм роману й повісті, К. у своїй "новій прозі" розсуває рамки розповіді, вільно переміщаючи дію в часі і просторі, традиц. сюжет замінює розвитком лірико-філос. думки, широко використовує ліричні відступи. Новизна оповідної манери властива й останнім творам К. на воєнно-істор. тему: повістям "Кладовище в Скулянах" (1975), "Вже написаний Вертер" (1980), а також "Юнацький роман" (1983), "Сухий лиман" (1986). Писав п'єси — "Квадратура круга" (1928), "Універмаг" (1929), "Авангард" (1930) та ін. Окремі твори К. переклали О. Кундзіч, С. Ковганюк, О. Бандура, М. Пазяк та ін. Портрет с. 427.
♦ Тв.: Собрание сочинений, т. 1 — 10. М., 1983 — 1986; Укр. перекл. — Час, вперед! К. — Х., 1935; Син полку. К., 1947; За владу Рад. Одеса, 1949; Біліє парус одинокий. К., 1954; Хуторок в степу. К., 1956; Зимовий вітер. К., 1962; Маленькі залізні двері в стіні. В кн.: Катаєв В., Антонов С. Маленькі залізні двері в стіні. — Вогник вдалині. К., 1970; Фіалка. В кн.: Російське радянське оповідання, в. 2. К., 1975; Хвилі Чорного моря. К., 1977; [Вірші]. В кн.: Автографи. Одеса, 1988.
■ Літ.: Скорино Л. Писатель и его время. Жизнь и творчество В. П. Катаева. М., 1965; Язык и стиль произведений В. П. Катаева. К. Г. Паустовского, Л. И. Славина. Одесса, 1987; Шевченко И. Е. Мовизм или обновление прозы? (Некоторые особенности лирических повестей В. Катаева). "Вопросы литературы народов СССР", 1988, в. 14; Галанов Б. Валентин Катаев. М., 1989.
Л. І. Скорино.