КОЗАЦЬКІ ЛІТОПИСИ

КОЗА́ЦЬКІ ЛІТОПИСИ

• КОЗАЦЬКІ ЛІТОПИСИ

- історико-літературні твори, в яких висвітлюється історія України 15 — 18 ст., фактично історія козацтва та його багатовікової боротьби з тур.-татар. і польс.-шляхет. агресією. В центрі уваги К. л. — визвольна війна укр. народу 1648 — 54 і возз'єднання України з Росією. Виникли К. л. у 17 — 19 ст. в середовищі козацької старшини, частково вищого духівництва. Авторами їх були військові канцеляристи, освічені вищі козацькі чини, що знали вітчизн. літописну традицію, мали доступ до джерел, користувалися архівними (вітчизн. та іноз.) матеріалами, спогадами. Вони не тільки розповідали про минулі й ті події, свідками яких були, а й прагнули осмислити укр. історію, показати її безперервність і самобутність. Найголовніші події відтворювались із загальнонародних, патріот. позицій, хоч автори були ідеологами козацької старшини, захищали її класові і станові інтереси, негативно ставлячись до "черні" і нар. рухів. К. л. звеличували козацтво, зображували його рушійною силою укр. історії, приписували йому всі перемоги і заслуги у численних війнах з іноземними загарбниками. Схвалювалось возз'єднання України з Росією, хоч висловлювалось невдоволення утисками царських воєвод і фаворитів, відстоювались старі права і вольності козацтва. Літописи відбивали автономістські погляди козац. старшини, прихильників збереження старого гетьманського устрою під зверхністю Рос. держави. Провідне місце серед К. л. займають літописи Самовидця (див. "Літопис Самовидця"), Григорія Грабянки і Самійла Величка. До них примикають Густинський літопис і "Хроніка" Леонтія Боболинського (закін. 1699). Завершує традицію козац. літописання "История русов". У К. л. наук. історіографія ще невіддільна від худож. прози, тому всі твори цього жанру до кін. 18 ст. мають синкретичний, напівнаук., напівліт. характер. Значне місце в них посідає суто літ. матеріал. Писані вони тогочасною літ. мовою у вигляді хронол. опису подій, а також повістей, оповідань, сказань, річних записів із залученням документів, листів, поетич. творів. У них використано різноманітні літ. прийоми і худож. засоби: оповідь, батальні й жанрові картини, розгорнута характеристика героїв, образна мова, фольклорний матеріал — істор. перекази, легенди, прислів'я і приказки, порівняння, фразеологізми. У К. л. є запозичення із худож. творів л-р ін. народів (польської, італійської). Гол. героями К. л. виступають Б. Хмельницький і його соратники, які відстоюють свободу і честь "козацької вітчизни". К. л. поширювалися в рукопис. списках, надр. у 19 ст. Вони високо оцінені укр. дожовтневою і рад. історіографією як важливі джерела історії України 15 — 18 ст. І. Франко відзначав, що козацькі літописці створили "грандіозну конструкцію Хмельниччини", значення якої більш літературне, ніж історичне, а їхні твори здатні "будити запал в широких масах народу". К. л. цікавився Т. Шевченко, матеріали їх використовували у своїх творах П. Куліш, М. Костомаров, М. Старицький, З. Тулуб, Іван Ле, П. Панч, П. Загребельний та ін.

♦ Вид.: Величко С. Летопись событий в Юго-Западной России в XVII веке, т. 1 — 4. К., 1848 — 64; Летопись Григория Грабянки. К., 1854; Летопись Самовидца по новооткрытым спискам. К., 1878; Величко С. Сказание о войне козацкой с поляками. К., 1926; Літопис Самовидця. К., 1971; Літопис Григорія Грабянки (Уривки). — Літопис Самійла Величка (Уривки). В кн.: Українська література XVIII ст. К., 1983; Історія русів

[Уривки]. "Літературна Україна", 1990, 14, 21 червня, 5. 12, 19, 26 липня.

■ Літ.: Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 41. К., 1984; Багалій Д. Нарис української історіографії. Джерелознавство, в. 2. К., 1925; Петровський М. Нариси історії України XVII — початку XVIII століть. І. (Досліди над літописом Самовидця). Х., 1930; Марченко М. І. Українська історіографія (з давніх часів до середини XIX ст.). К., 1959; Литвиненко М. А. Джерела історії України XVIII ст. Х., 1970.

О. В. Мишанич.