КОКТО (Cocteau) Жан

КОКТО́ (Cocteau) Жан

• КОКТО (Cocteau) Жан

(5.VII 1889, м. Мезон-Лаффіт, деп. Сена і Уаза — 11.X 1963, м. Міїла-Форе, деп. Сена і Уаза)

- франц. письменник, художник, театр. діяч, кіносценарист і кінорежисер. Член Франц. академії з 1955. Освіту здобув у ліцеї Кондорсе. Пройшов складний, суперечливий шлях від символізму через кубофутуризм, дадаїзм (зб. "Вірші", 1920), неокласицизм (поема "Церковний спів", 1923) до сюрреалізму (зб. поезій "Опера", 1927). Автор романів про молоде покоління ("Самозванець Тома", 1923; "Важкі діти", 1929), психол. творів — монодрами "Людський голос" (1930) та п'єси "Важкі батьки" (1938). У 1910-х pp. зблизився з постановником "Російських балетів" у Парижі С. П. Дягілевим, написав кілька балетних лібретто. Йому належать також лібретто опер "Антігона" А. Онеггера, "Федра" Ж. Оріка, "Людський голос" Ф. Пуленка та опери-ораторії "Цар Едіп" І. Стравинського (останні дві 1976 і 1982 у концерт, виконанні йшли на сцені Київ. філармонії). Писав есе, спогади. Режисер і автор сценаріїв кінофільмів "Кров поета" (1930), "Орфей" (1950), "Заповіт Орфея" (1960). П'єса К. "Священні чудовиська" йде з 1989 у Київ. рос. драм. театрі ім. Лесі Українки. Деякі твори К. переклали П. Петренко, М. Терещенко, Л. Гнатенко, І. Петровцій та ін.

♦ Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. "Літературна Україна", 1969, 1 травня; Батарея. В кн.: Сузір'я французької поезії. Антологія, т. 2. К., 1971; [Твори]. "Всесвіт", 1989, № 6; Рос. перекл. — Трудные родители. В кн.: Пьесы современной Франции. М., 1960: Портреты-воспоминания. Эссе. М., 1985.

■ Літ.: Стравинский И. Хроника моей жизни. Л., 1963; Луначарский А. В. Предисловие [К повести Жана Кокто "Самозванец Тома"]. В кн.: Луначарский А. В. Собрание сочинений, т. 5. М., 1965: Гозенпуд А. Пути и перепутья. Л., 1967; Фокин М. Против течения. Л., 1981; Чайковський В Згоріти, щоб відродитися. "Всесвіт", 1989, № 6.

О. В. Іовса.