КОСТОМАРОВ Микола Іванович

КОСТОМА́РОВ Микола Іванович

• КОСТОМАРОВ Микола Іванович

[псевд. і крипт. — Ієремія Галка, Иван Богучаров, Николай Н., Равви, Н. К., Н. К-ва та ін.; 4(16).V 1817, слобода Юрасовка, тепер Ольховатського р-ну Ворон. обл. — 7(19).IV 1885, Петербург]

- укр. і рос. історик, громад.-політ. і культур. діяч, письменник, публіцист, критик, етнограф і фольклорист, чл.-кор. Петерб. АН з 1876. Нар. в сім'ї рос. поміщика, мати — українка з кріпаків. Закін. 1837 істор.-філол. ф-т Харків. ун-ту. Під впливом укр. фольклорних збірників захопився збиранням та вивченням нар. поезії, 1844 захистив магістер. дисертацію "Об историческом значении русской народной поэзии". По закін. ун-ту деякий час служив юнкером в улан. полку, потім викладав історію в гімназіях Харкова, Рівного, Києва, зокрема 1845 — ст. учитель Першої київ. гімназії, з 1846 — ад'юнкт-професор кафедри рос. історії Київ. ун-ту. 1845 — 46 разом з М. Гулаком і В. Білозерським засн. Кирило-Мефодіївське братство, де брав активну участь у складанні програмних документів — "Книг буття українського народу", "Статуту Слов'янського товариства св. Кирила і Мефодія", відозв "До братів-українців", "До братів-росіян", "До братів-поляків"; автор записки про об'єднання слов'ян. народів. Весною 1847 К. арештовано. Після річного ув'язнення в казематі "Третього відділу", а потім у Петропавл. фортеці його вислано до Саратова. Тут він служив (1848 — 57) у Статистичному комітеті; 1848 — 50 був перекладачем при губ. управлінні, ред. неофіц. частини "Саратовских губернских ведомостей" (див. "Губернские ведомости"), близько зійшовся з М. Чернишевським, О. Пипіним, Д. Мордовцем. 1856 К. амністовано, з 1858 жив у Петербурзі. 1859 — 62 — екстраординарний професор кафедри рос. історії Петерб. ун-ту. Влаштовував літ. "вівторки", куди сходилися земляки-українці (П. Куліш, О. Стороженко, В. Горленко та ін.). Підтримував тісні зв'язки з М. Добролюбовим, В. Стасовим, М. Ге, О. Бодянським; співробітничав у журналах "Современник", "Вестник Европы" (один із його засновників), "Отечественные записка", "Русское слово", "Русская старина", "Киевская старина" та ін. Виступив із ст. "Україна" у журн. "Колокол". Брав діяльну участь у створенні журн. "Основа", у виробленні його нац.-культур. програми. На поч. 1862 залишає працю в ун-ті і зосереджується на наук. роботі. Був членом-редактором Київ. археогр. комісії; за його ред. 1863 — 84 видано 12 томів "Актов Южной и Западной России" з історії України і Білорусії 14 — 17 ст.

К. виступив як продовжувач традицій дворян. революціонерів, противник кріпосного права. Він першим у вітчизн. історіографії звернув увагу на народ як найважливіший об'єкт історії, утверджував провідну роль нар. мас в історії та ідею народоправства, федеративного союзу вільних слов'ян. народів. Водночас — з позицій об'єктивного ідеалізму — бачив нар. життя виявом єдиного духу як першооснови буття. Показуючи близькість істор. долі і культур. життя укр. та рос. народів у ст. "Две русские народности" (1861), К. розрізняв визначальні риси нац. характеру українців та росіян. Автор праць переважно з вітчизн. історії: "Начало Руси" (1860), "Мысли о федеративном начале в древней Руси" (1861), "Севернорусские народоправства во времена удельно-вечевого уклада" (1864), "Вече и вечевое устройство в древней Руси" (1864) та ін. Написав "Русскую историю в жизнеописаниях ее главнейших деятелей" (т. 1 — 7, 1873 — 88). Праці з історії України присвячені здебільшого періодові 15 — 17 ст.: "Иван Свирговский, украинский гетман XVI века" (1855), "Богдан Хмельницкий и возвращение Южной Руси к России" (1857), "Черты народной южнорусской истории" (1861), "Южная Русь в конце XVII века" (1867), "Руина" (1879 — 80), "Мазепа" (1882) та ін. Наук. дослідження К. здобули широке визнання, його обрано почес. членом Югослов'ян. академії наук і мистецтв, серб. вченого т-ва "Друшество" й ін. Істор. праці вченого відзначаються образністю викладу.

В історію укр. л-ри К. увійшов як письменник-романтик: віршові збірки "Украинские баллады" (1839), "Вітка" (1840), істор. п'єси. Структур. основою поет. творів К. виступає нар. поезія, її легендарно-фантаст. сюжети й мотиви, худож. символіка, ритміка, образний лад. Поезія К. характеризується широкою проблематикою і розмаїттям жанрових форм: вірші-балади, в основу яких покладено нар. вірування, легенди та істор. перекази ("Стежки", "Посланець", "Мана", "Брат з сестрою", "Ластівка", "Явор, тополя й береза" та ін.); ремінісценції на істор. теми з яскраво вираженою ліризацією епіч. начала (вірші "Згадка", "Могила" та ін.). Рисами імперсональності позначені вірші-пісні романсового характеру, стилізації нар. ліричної пісні ("Стежки", "Поцілунок", "Рожа", "Горлиця", "Голубка", "Нічна розмова", "Вулиця", "Зозуля"), особистісно-психол. лірика з її наріканням на життя, тугою за недосяжним щастям, молодістю ("Туга", "Дівчина", "Сон", "Ой ішов козак...", "Зірка", "Зорі" та ін.). Стилізаціям притаманні природно-подієва послідовність, розгорнені пісенні паралелізми, образна символіка. Морально-етич. проблематика нерідко переплітається з гуманіст., христ. і просвітительськими ідеями. Громадян. лірика К. пройнята мотивами боротьби з тиранією, поетизацією козацької слави України; в ній звучить віра в майбутній союз вільних слов'янських народів ("Давнина", "Діти слави, діти слави!", "На добраніч"). Для поет. творчості К. характерна посилена увага до істор. проблематики, до виняткових драм. ситуацій і персонажів, що інколи виступають речником його історіософських ідей. Твори на істор. теми нерідко у формі алюзій спроектовані на проблеми сучасності ("Юпитер светлый плывет по зеленым водам киммерийским", "Співець Митуса" та ін.). Одним з перших в укр. поезії запровадив гекзаметр (вірш "Эллада") та елегійний дистих (вірш "Нічна розмова"), п'ятистопний ямб. Особливостями вірша К. є багатство ритміки, відсутність регулярної строфіки, чергування коломийкового вірша з говірним віршем. Для громадян. лірики характерні ораторсько-публіцист. інтонації, риторичні засоби. К. — автор історичних трагедій "Сава Чалий" (1838) і "Переяславська ніч" (1841), які підносяться над традиційними для тодішньої української драматургії етнографічно-побутовими ситуаціями і характерами, відзначаються новизною проблематики, поглибленим психологізмом, перевагою романтично-ідеол. начала над побут. реалістичністю. Романт. драми "Кремуций Корд" (1849), "Эллины Тавриды" (1883), "Украинскиє сцены из 1649 года" (незакін.) позначені тиранобор. мотивами. К. відомий як прозаїк: пов. "Сорок лет" (1840, перероб., доп. й видана 1902 Л. Толстим), "Казка про дівку-семилітку" (1840; опубл. 1860), літ. казки "Торба" й "Лови" (обидві — 1843), повість з часів повстання С. Разіна "Сын" (1865), істор. хроніка з часів Івана Грозного "Кудеяр" (1875), повісті "Холуй" (1878), "Черниговка" (1881) — з укр. життя 17 — 18 ст. По смерті К. 1886 вийшла в Петербурзі зб. його прозових творів "Рассказы И. Богучарова (Николая Костомарова)". Прозі К. властиві докладність і достовірність у зображенні звичаїв, побуту, істор. реалій, в ній викриваються кріпосництво, самодерж. деспотизм і сваволя поміщиків, зловживання чиновницько-бюрокр. апарату цар. Росії. К. переклав частину "Краледворського рукопису", окр. твори Дж. Байрона, В. Шекспіра (пісня Дездемони з трагедії "Отелло"), з чес. ("Ягода", "Рожа") і польс. ("Панич і дівчина") нар. поезії. К. — один з перших укр. літ. критиків. З його істор. і сусп. поглядів випливає розуміння нар. поезії як втілення нац. духу, а також індивідуальної творчості як продовження фольклор. процесу на новому рівні (ст. "Об историческом значении русской народной поэзии", 1843; рецензія на "Кобзар" Т. Шевченка, 1860). З діяльністю К. пов'язана поява в Україні культурно-історичної школи у літературознавстві. Ст. "Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке" (1843) є по суті першою професійною крит. працею в укр. літературознавстві. К. приділяв багато уваги проблемам самобутності укр. л-ри, її народності, істор. підходу до літ. явищ, минулого, сприяв розробці принципів реаліст. зображення, з'ясуванню ідейно-естет. функцій комічного в л-рі — на прикладі творчості І. Котляревського і М. Гоголя ("Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке"; рецензія на рос. переклад "Народних оповідань" Марка Вовчка, 1859; "Воспоминание о двух малярах", 1861; "Слово о Сковороде по поводу рецензии на его сочинения в „Русском слове"", 1861; "Малороссийская литература", 1871, та ін.).

Вершиною реаліст. мистецтва, народності К. вважав творчість Т. Шевченка, якого знав з 1846, вказував на її світове значення. У рец. на "Кобзар" (1860), "Воспоминании о двух малярах" (1861), кн. "Поэзия славян. Сборник лучших поэтических произведений славянских народов в переводах русских писателей" (1871) та в "Споминках про Шевченка" в празькому вид. "Кобзаря" (т. 2, 1876) оцінював творчість Т. Шевченка як всенар. скарб і підкреслював, що головною для поета була ідея визволення народу від поміщ. гніту. Піддав гострій критиці худож. і публіцист. твори П. Куліша поч. 80-х pp. ("П. А. Кулиш и его последняя литературная деятельность", 1883). У численних публіцист. статтях ("Ответ на выходки газеты „Czas" и журнала „Révue Contemporaine""; "Правда полякам о Руси; по поводу статьи в „Revue Contemporaine"", "Правда москвичам о Руси", усі — 1861; "Мысли южнорусса", 1862; "О преподавании на народном языке в Южной Руси", 1863, та ін.), спрямованих проти реакц. політики рос. і польс. шовіністичних кіл, К. відстоював істор. право укр. мови на самобутній розвиток. У період заборони укр. друк. слова в 70 — 80-і pp. та звинувачень К. в "українофільстві" й "сепаратизмі" він приєднується до слов'янофільської концепції "літератури для домашнього вжитку". Цим він "можливо спрощував і звужував українську проблему, — писав М. Грушевський, — стараючися пропхнути її через урядове вухо" (Науково-публіцистичні і політичні писання Костомарова. К., 1928, с. XVIII).

Виступаючи поборником сусп. прогресу, дружби народів, критиком самодерж. ладу і пропагандистом демокр. федералізму, стверджуючи в істор. житті нар. начало як гол. рушійну силу, К. не завжди був послідовний в літ. поглядах. У цьому виявився вплив доби реакції, в яку він жив і творив. "Російські порядки, — писав М. Драгоманов, — можна сказати, заїли в Костомарові й політичного діяча великої сили" (Драгоманов М. П. Літературно-публіцистичні праці, т. 2. К., 1970, с. 140). Спадщину К. позитивно оцінювали М. Добролюбов, Д. Писарев, М. Чернишевський, Г. Плеханов, М. Горький та ін. Його творами цікавився К. Маркс

[склав аналітичні конспекти праць К. "Бунт Стеньки Разина" (1858) і "Гетманство Выговского" (1861); на підставі останньої дав визначення Запорізької Січі як християнської козацької республіки (Архив Маркса и Энгельса, т. 8. М., 1946, с. 154) ]. "Костомаров, — вважав М. Чернишевський, — був людиною такої широкої вченості, такого розуму і так любив істину, що праці його мають дуже високе достоїнство. Його поняття про діячів і події російської історії майже завжди або збігаються з істиною, або близькі до неї" (Чернышевский Н. Г. Полн. собр. соч., т. 10. М., 1951, с. 928). Т. Шевченко, перебуваючи разом з К. у казематі "Третього відділу" (1847), назвав його "братом", написав вірш "Н. Костомарову" ("Веселе сонечко ховалось"). Спогади про К. і його романізовану біографію ("Професор Ратмиров") залишив Д. Мордовець. Історія кохання К. й Аліни Крагельської відображена у повісті "Аліна і Костомаров" В. Петрова. 150-річчя від дня народження К. за рішенням ЮНЕСКО широко відзначено у всьому світі. Іл. див. на окремому аркуші, с. 288 — 289.

♦ Тв.: Костомаров Н. И. Литературное наследие. Автобиография. Стихотворения. Сцены. Исторические отрывки. Малорусская поэзия. Последняя работа. СПБ, 1890; Собрание сочинений. Исторические монографии и исследования, кн. 1 — 8, т. 1 — 21. СПБ, 1903 — 06; Твори Амврозия Метлинського і Миколи Костомарова. Львів, 1906; Автобиография. М., 1922; Науково-публіцистичні і полемічні писання Костомарова. Х., 1928; Етнографічні писання Костомарова. К., 1930; Твори, т. 1 — 2. К., 1967; Амвросій Могила, Ієремія Галка. Поезії. К., 1972; Мазепа. "Український історичний журнал" 1988, № 8 — 12; 1989, № 1 — 2, 4 — 9, 11; Исторические произведения. Автобиография. К., 1989; Твори, т. 1 — 2. К., 1990; Чернігівка. "Дніпро", 1991, № 4.

■ Літ.: Пыпин А. Обзор малорусской этнографии. III. Н. И. Костомаров. "Вестник Европы", 1885, т. 5, кн. 10; Мордовцев Д. Л. Николай Иванович Костомаров в последние десять лет его жизни. "Русская старина", 1885, № 12; 1886, № 2; Белозерская Н. Николай Иванович Костомаров в 1857 — 1875 гг. "Русская старина", 1886. № 3, 5 — 6; Пыпин А. Последние труды Н. И. Костомарова. "Вестник Европы", 1890, № 12; Драгоманов М. Микола Іванович Костомаров. Львів, 1901; Данилов В. Материалы для биографии Н. И. Костомарова. "Україна", 1907, № 11 — 12; Жученко М. Н. Костомаров и его истор.-лит. деятельность (К 30-летию со дня кончины). "Украинская жизнь", 1915, № 5 — 6; Житецький І. Куліш і Костомаров. "Україна", 1927, № 1 — 2; Шамрай А. Харківські поети 30 — 40 років XIX ст. Х., 1930; Чернышевский Н. Г. По поводу "Автобиографии" Н. И. Костомарова. В кн.: Чернышевский Н. Г. Полное собрание сочинений, т. 1. М., 1939; Чернышевский Н. Г. "Богдан Хмельницкий" г. Костомарова. В кн.: Чернышевский Н. Г. Полное собрание сочинений, т. 4. М., 1948; Шабліовський Є. Микола Іванович Костомаров, його життя та діяльність. В кн.: Костомаров М. І. Твори, т. 1. К., 1967; Шабліовський Є. С. М. І. Костомаров і М. Г. Чернишевський. "Український історичний журнал", 1967, № 5; Попов П. М. М. Костомаров як фольклорист і етнограф. К., 1968; Русанівський М. О. Шевченко і Костомаров. "Радянське літературознавство", 1970, № 6; Шабліовський Є. С. З приводу одної літературознавчої концепції. (Література "для хатнього вжитку" та М. І. Костомаров). "Радянське літературознавство", 1970, № 12; Крижанівський С. Амвросій Могила та Ієремія Галка. В кн.: Амвросій Могила, Ієремія Галка. Поезії. К., 1972; Яценко М. Т. Питання реалізму і позитивний герой в українській літературно-естетичній думці першої половини XIX ст. К., 1979; Федченко П. М. Літературна критика на Україні першої половини XIX ст. К., 1982; Пинчук Ю. А. Исторические взгляды Н. И. Костомарова. К., 1984; Яценко М. Т. Микола Костомаров (1817 — 1885). В кн.: Історія української літературної критики. К., 1988; Пінчук Ю. Микола Костомаров. "Літературна Україна", 1989, 11 травня; Смілянська В. Л. Літературна творчість Миколи Костомарова. В кн.: Костомаров М. І. Твори, т. 1. К., 1990; Яценко М. Минуле проростає в сучасність. "Слово і час", 1992, № 5; Библиографический словарь профессоров и преподавателей импер. университета св. Владимира. К., 1884; Библиографический указатель сочинений Н. И. Костомарова. В кн.: Литературное наследие. СПБ, 1890.

М. Т. Яценко.