Каталанська література

Катала́нська література

• Каталанська література

- л-ра нац. мовою каталонців — осн. населення Каталонії (істор. область на Пн. Сх. Іспанії), частково Арагону, Валенсії, Балеарських о-вів (Іспанія), населення Пд.-Зх. Франції (Руссільйон, тепер деп. Східні Піренеї) та ін. З 9 ст. усна нар. творчість поширювалася мандрівними співцями і поетами — джогларами. Протягом 12 — 13 ст. взірцем для каталонців була прованс. поезія (зокрема рицарська лірика трубадурів Провансу); світська поезія у цей час створюється прованс. мовою (Б. де Палоль, Г. де Бергада, Р. Відаль де Безалу). Старод. тексти, здебільшого реліг. змісту, написано лат. мовою (до 13 ст.). Каталан. мовою писалися окремі прозові твори. Найдавнішою літ. пам'яткою, фрагмент з якої дійшов до нашого часу, є зб. "Проповіді Органьї" (кін. 12 або поч. 13 ст.). Твори серед. 13 ст. — автобіогр. "Хроніка" (вид. 1557) і трактат "Книга премудрості" (вид. 1908, про науку виховання) короля Джауме І. В жанрі істор. хроніки виступили Б. Десклот ("Хроніка, або Завоювання Каталонії", опубл. 1616) та Р. Мунтанер ("Хроніка", 1325 — 36, опубл. 1558). Раймунд Луллій — найвидатніший каталон. письменник і філософ середньовіччя — відійшов від традиц. прованс. поезії (поеми "Розчарований", 1295; "Собор", 1311), заклав підвалини каталан. літ. мови. Його "Книга про Бланкерне" (бл. 1284) — перша спроба створення середньовічного роману в К. л. З серед. 14 ст. каталан. поезія остаточно звільнюється від прованс. впливу. Серед представників т. з. каталанської школи поетів — брати Дж. та П. Марк — майстри політ. і любовної лірики. Проти міжусобних війн рішуче виступив Б. де Co в поемі "Видіння уві сні" (бл. 1382). Сатир. спрямованість мала анонімна "Книга про моряків" (ч. 1 — 2, бл. 1398). На поч. 15 ст. в К. л. поширюються ідеї Відродження. Здійснюються переклади з антич. та італ. л-р, поезія зазнає впливу італ. ренесансної лірики (А. Фебрер, Дж. Фогассот, Дж. де Сант-Джорді). Визначним поетом того часу став А. Марк, автор любовних, дидакт. і реліг. віршів (зб. "Пісні любові" та ін.). Реалістич. тенденції притаманні т. з. валенсійській школі поетів (Дж. Ройс, Дж. Газуля та ін.), у 16 ст. їх продовжують поети-сатирики А. М. Пінеда. Г. Герау де Монмажор, Ф. Мулет, В. Фустер, Ф. В. Гарсіа. З'являється рицарський роман ("Тірант Білий" Дж. Мартореля та Дж. де Гальби, 1490). Сатир. роман у віршах "Книга про жінок" Дж. Ройга (бл. 1460, опубл. 1531, критично висвітлює тодішні звичаї й сусп. мораль) став провісником ісп. крутійського роману. 1492 після об'єднання Іспанії в єдину державу (на основі політ. і культур. гегемонії Кастілії) регіональні л-ри занепадають. Поступове відродження К. л. відбувається лише у 19 ст. У роки війни з наполеонівською Францією (1808 — 14) з'являється патріотична лірика. Протягом 19 ст. провідним напрямом у л-рі стає романтизм ("Ода до батьківщини" Б. К. Арібау, 1833), розквіт якого припадає на 40 — 60-і pp. Тему середньовічної історії країни порушують поети Дж. Рубіо-і-Орс (зб. романсів "Дудар з Льобрегата", 1841), В. Балагер, А. Бланк, А. де Бофаруль та ін. Старод. легенди Іберії (назва Іспанії перед завоюванням її римлянами в 3 — 2 ст. до н. е.) використав Дж. Вердагер у поемі "Атлантида" (1876); про боротьбу каталонців з маврами йдеться у поемі "Каніго" (1886). Здобули визнання поезії Дж. Россельйо, А. Камс-іФабреса, Дж. Л. Понс-і-Гільярза. Наприкінці 19 ст. у прозі, яка створювалася у руслі костумбризму, посилилися реалістичні тенденції — соціально-побутові романи "Метелик" (1882) та "Золота лихоманка" (1891) Н. Ольєра, роман-трилогія "Родина Гаррігесів", "Джауме" та "Ніобея" Дж. Пін-і-Солера (1870 — 89). До натуралізму тяжіють романи П. Коромінеса, Р. Казельяса, твори письменниці К. Альберт (псевд. — В. Катала). Найвідоміші драматурги — А. Гімера (реалістичні драми з сел. життя: "Навіжена", 1890; "Мертва душа", 1892), І. Іглезіас (драма "Старі люди", 1903, та ін.). На межі 19 і 20 ст. поети прагнуть позбутися патріарх. настроїв, наблизитися до європ. взірців. У творчості групи "ноусентистів" ("дев'ятисотників") своєрідно поєднуються ідеї європ. декадансу з пошуком нац.-самобутніх форм — збірки "Вірші" (1895) та "Видіння й пісні" (1900) Дж. Марагаля, "Марний дарунок" Дж. Карнера (1924), поезії Дж. Альковера, Г. Аломара, Дж. М. Лопес-Піко. Реалістичні тенденції зберігаються у поезії Е. Гуаньябенс (збірки "Крилаті мураші", 1897; "Метелики", 1903), Дж. М. де Сагарра (зб. "Пісні квітня і листопада", 1918). Революц. мотивами пройняті вірші Дж. Сальвата Папасейта (зб. "Змови", 1922, та ін.). Жанр новели і короткого оповідання репрезентують Дж. Руйра (збірки "Узбережжя і гаї", 1903; "Колючки троянди", т. 1 — 2, 1920), Дж. Е. М. Феррандо (зб. "Три жорстокі історії", 1930) та ін. Зростає інтерес до нар. творчості. Фольклорист і поет М. Агіло уклав зб. "Народні романси каталонської землі". У роки нац.-революц. війни ісп. народу 1936 — 39 К. л. набуває виразно патріотич. звучання. Після поразки респ. Іспанії багато письменників емігрувало; каталан. мову було заборонено в офіц. вжитку, л-ра занепала. Лише з 50-х рр. відновлюється друкування книжок нац. мовами, в т. ч. каталанською. До подій нац.-революц. війни звернувся Ф. Кукурул (автобіогр. новела "Бруд і кров"; роман "Останній бій", 1954), йому належить також зб. оповідань "Пустеля" (1975) — про простих людей Каталонії, що ведуть нелегку боротьбу за існування. Демократизація сусп. життя після падіння фашист. диктатури 1975 зумовила значний поступ у розвитку реалістич. л-ри. Кращі її традиції продовжують письменниця М. Родореда, яка розкриває глибокий і складний духовний світ сучасника (роман "Майдан Діамант", 1962; зб. оповідань "Подорожі і квіти", 1980), поет С. Еспріу та ін. В Каталонії відоме ім'я Т. Шевченка. Про полум'яний патріотизм його поезії писав каталон. літературознавець А. Ровіра-і-Вірхілі у ст. "Батьківщина і свобода" [барсел. газ. "La Humanidad" ("Людство", 1935, 24 лютого)]. Уривок з неї перекладено у кн. "Світова велич Шевченка", т. З (К., 1964). У жовтні 1978 група каталон. критиків в складі письменницької делегації Іспанії побувала на Україні.

Одним з перших дослідників К. л. на Україні був В. Піскорський (поч. 20-х pp.). Укр. мовою вірші каталон. поетів перекладали М. Бажан ("Корабель, що спить у порту" Т. Гароеса, "Повернення до Каталонії" Дж. Карнера, "На чужині" К. Ардеріу та ін.), Л. Первомайський ("Балада про моряка Луарда" Дж. М. де Сагарри та ін.), В. Коротич ("Листопадові кольори" Дж. С. Понса та ін.), С. Голованівський ("Романс хвали місту Барселоні" Г. де Ліоста), І. Драч ("Неділя пана Пере" Дж. Карнера, "Улюблене ремесло" Дж. Сальвата Папасейта) та ін. Поезії С. Еспріу і Ф. Бернасера перекл. О. Буценко ("Всесвіт", 1989, № 5). Ряд оповідань Ф. Кукурула вийшли у перекладі А. Перепаді ("Всесвіт", 1980, № 9), М. Родореди — в перекл. В. Шовкуна і М. Литвинця (зб. "Світло у вікні". К., 1986). Низка каталон. казок опубл. у зб. "Казки народів Іспанії" (К., 1989).

■ Літ.: Кальтофен Р. Ренесанс каталонської літератури. "Молодняк", 1930, № 5; Естрела Р. З каталанської поезії. "Всесвіт", 1972, № 11; Из каталанской поэзии. Л., 1984.

Р. Ф. Естрела-Льопіс.