ЛІТОПИСИ

ЛІТО́ПИСИ

• ЛІТОПИСИ

- істор.-літ. твори Київ. Русі, а згодом України, Росії та Білорусі. Аналогами є старод. пам'ятки (аннали, хроніки, хронографи) у різних країнах (Єгипет, Ассірія, Персія, Китай, Візантія та ін.). Л. виникли в кін. 10 ст. Назва походить від слів "въ лЂто", якими починався опис подій певного року. Попередниками Л. були короткі записи, що велися при княжих дворах, різні порічні нотатки, свідчення сучасників тощо. Між 1054 — 60 зведення істор. відомостей було укладено в Києві, у Софійському соборі, згодом його доповнено наступними подіями у зведеннях Никона (1072 — 73) та Іоанна (1093 — 95) — ігуменів Києво-Печерського монастиря. Все це на поч. 12 ст., додавши нові матеріали, Нестор-літописець скомпонував у "Повість временних літ". Несторів звід відомий у редакції Сильвестра (1116), яка закінчується розповіддю до 1110 (збереглась у Лаврентпвському літописі, 1377, та ін.), а також у редакції 1118 — 19, де мовиться про події до 1117 включно і яка дійшла в Іпатіївському спискові літопису (1425) тощо. Про діяння 1118 — 99, переважно в Київ. землі, йдеться в Київському літописі, остаточно упорядкованому ігуменом Видубицького монастиря Мойсеєм. Закінчується Іпат. список Галицько-Волинським літописом, що охоплює події 1205 — 90. Лаврентіївський літопис продовжує розповідь про події з 1111 до 1305, що мали місце гол. чин. у Володимиро-Сузд. землі. В 11 ст. розпочалося літописання в Новгороді, згодом у Чернігові, Переяславі, ВолодимиріВолинському, Галичі, Холмі, Пскові, пізніше виникають літописні зведення у Москві. В 14 — 15 ст. у зв'язку з татаро-монг. навалою занепадає сусп. й культур. життя, у т. ч. літописна ориг. творчість, хоча переписування Л. продовжується.- У 15 ст. виник колективний Західноруський (Литовський) літопис (повна ред. — 1560-і pp.), де частина матеріалів стосується України. В 1-й пол. 16 ст. складено Короткий Київський (Супрасльський) літопис, який у порічній формі розповідає про події з 862 по 1516. У 1592 — 1608 в с. Баркулабові біля Орші Федір Филипович (імовірно) створив Баркулабівський літопис. Нове піднесення літописно-мемуар. діяльності припадає на поч. 17 ст., коли активізувалася боротьба укр. народу за свою державність, нац. і соціальне визволення. Бл. 1623 — 27, ймовірно Захарією Копистенським, в Густинському монастирі біля м. Прилук складено Густинський літопис, скопійований тут же в 1670 ієромонахом Михаїлом Лосицьким. У кінці 17 — на поч. 18 ст. виник Л. "Літописці Волині і України". В серед. 17 ст. з'являються невеликі Л. локального характеру: Острозький [складений мешканцем (ім'я невід.) м. Острога на Волині], Львівський літопис (ймовірно автор Михайло Гунашевський), складений кимось у м. Хмільнику на Вінниччині Хмільницький літопис. У 1672 — 73 на основі "лЂтописцов стародавних" Феодосій Сафонович уклав фундамент. твір "Кройнику" — про події в Україні до 1289, історію Литви (до 1529) і Польщі (до 1693). Густин. літопис та "Кройника" належать до осн. джерел "Синопсиса" — єдиного опубл. "по благословенію" Інокентія Гізеля (1674) істор. твору. 1699 ієромонах Троїцько-Іллінського монастиря в Чернігові Леонтій Боболинський закінчив "ЛЂтописец си ест Кройника" (опубл. частково), ведучи мову від "сотворіння світу", про визв. боротьбу в Україні і події до кін. 17 ст. З кін. 17 — 1-ї пол. 18 ст. дійшла ще одна група лаконічних Л.: Добромильський (складений священиком Симеоном Коростенським у м. Добромилі) — про події 1648 — 1700; анонім. Чернігівський літопис; монастирські Л. — Густинського монастиря літопис (1600 — 40), Підгорецький (1583 — 1715), Межигірський літопис (1608 — 1700, ймовірний автор Ілля Кощаковський). Літопис про події "от начала миробытия до Рождества Христова" та келійні записки залишив Дмитро Туптало. З кін. 17 — поч. 18 ст. дійшли три найзначніші козацькі Л. — Самовидця (про події 1648 — 1702, вірогідний автор — Роман Ракушка-Романовський), Григорія Грабянки (1710) — про період від виникнення козацтва до 1709 та Л. Самійла Величка (1720) — про події в Україні 1648 — 1700; в усіх цих Л. особливо підноситься постать Б. Хмельницького. У 30-х pp. 18 ст. невід. автор склав "Краткое описание Малороссии" про події від Київ. Русі до скасування гетьманства в 1734 (опубл. 1777 В. Рубаном під назвою "Краткая лЂтопись Малыя России" з додатками відомостей до 1770). Це видання невід, духовна особа в 1777 — 92 використала для короткої "ПовЂсти о том, что случилось на УкраинЂ": В 1765 "Краткое описание о козацком малороссійском народЂ" скомпонував Петро Симоновський, ведучи мову від найдавніших часів до 1751. "ЛЂтописец или описание краткое знатнЂйших дЂйств и случаев" в Україні з 1506 по 1737 залишив, ймовірно, Яків Лизогуб. "Собрание историческое" про події в Україні в 14 — 16 ст. склав 1770 в Прилуках полковий обозний Степан Лукомський. Літописно-істор. праці про Україну писали також зарубіж. автори — Г. Боплан, П. Шевальє, Я. Юзефович, О. Рігельман, С. Зарульський, К. Гаммерсдорфер, Й. Х. Енгель та ін. За характером до Л. належать пам'ятки мемуар. л-ри — щоденники-діаріуші Афанасія Филиповича (про часи Хмельниччини), Миколи Ханенка, Якова Маркевича та ін. Ств. наприкінці 18 ст. анонімна "История русов" завершує давню літописно-повістеву традицію і є містком до нової укр. істор. науки, розпочатої "Історією Малої Росії" Д. Бантиша-Каменського (т. 1 — 4). Докладні Л. є, як правило, синкретичними пам'ятками; істор. відомості викладені тут переважно в образному стилі, мають літ.-худож. значення, включаються в історію красного письменства. Провідна ідея Л. — патріотизм, любов до своєї землі й народу, боротьба за укр. державність і нац. незалежність. Написані вони укр. авторами переважно розмовною мовою певного періоду, частково — рос. та ін. У них використано нар. перекази, легенди, приказки, ін. окр. твори. Л. 10 — 13 ст. містять "Хвалебну пісню Борису і Глібу", повість київ. боярина Василя (помилково B. Волинянина) про осліплення Василька Теребовльського, твори Володимира Мономаха, повість про похід Ігоря на половців у 1185 Володимира Ярославича (використана ним же як автором "Слова о полку Ігоревім"), "Слово о законі і благодати" та ін. Багато літературних пам'яток (віршів, пісень, повістей та ін.) вміщено в пізніших, особливо козацьких Л. Кількість списків Л. — різноманітна: від поодиноких до десятків і сотень копій різного часу. Сюжети, теми, образи, фразеологія Л. використовувалися в давній (Феофан Прокопович), а особливо в новій укр. л-рі (І. Котляревський, Т. Шевченко, М. Костомаров, П. Куліш, М. Старицький, І. Нечуй-Левицький, Б. Грінченко, Б. Лепкий, М. Чернявський, О. Довженко, З. Тулуб, І. Кочерга, Петро Панч, C. Скляренко, П. Загребельний, Р. Федорів, Р. Іваничук, Л. Горлач, О. Коломієць, Вал. Шевчук та ін.), а також у рос. і білорус. л-рах. Про Л. існує велика наук. л-ра (праці В. Татищева, М. Карамзіна, М. Костомарова, М. Максимовича, О. Шахматова, М. Грушевського, І. Крип'якевича, Д. Лихачова та ін.). Іл. на окр. аркуші, с. 288 — 289.

♦ Вид.: Полное собрание русских летописей, т. 1 — 38. СПБ — М. — Л., 1841 — 1989; Повесть временных лет, ч. 1 — 2. М. — Л., 1950; Літопис Самовидця. К., 1971; Літопис руський. К., 1989; Величко С. В. Літопис, т. 1 — 2. К., 1991; Сафонович Ф. Хроніка з літописців стародавніх. К., 1992.

■ Літ.: Шахматов А. А. Разыскания о древнейших русских летописных сводах. СПБ, 1908; Багалій Д. Нарис української історіографії, т. 1, в. 1 — 2. К., 1923 — 25; Приселков М. Д. История русского летописания XI — XV вв. Л., 1940; Марченко М. І. Українська історіографія (з давніх часів до середини XIX ст.). К., 1959; Дмитриева Р. П. Библиография русского летописания. М. — Л., 1962; Казакевич А. Н. Советская литература по летописанию (1960 — 1972 гг.). В кн.: Летописи и хроники. 1976 г. М. Н. Тихомиров и летописеведение. М., 1976.

Л. Є. Махновець.