ЛІТУРГІЙНА ПОЕЗІЯ

ЛІТУРГІ́ЙНА ПОЕЗІЯ

• ЛІТУРГІЙНА ПОЕЗІЯ

(від грец. λειτουργία — громад. повинність, держ. служба, служіння)

, літургійні гімни — поет. твори, складовий компонент літургії — гол. церк. відправи в християнстві. Має переважно христологічний характер, насичена символами, метафорами. Відповідно до ролі в церк. відправі й особливостей худож. структури виділяють літургійні тропарі, кондаки, стихири тощо, а також складніші жанрові форми — канони й акафісти. В Україні спершу побутували старослов'ян. переклади візант. Л. п. (Роман Солодкоспівець, Андрій Критський, Іоанн Дамаскин). Авторами ориг. творів були Григорій Печерський, Кирило Туровський, Петро Могила, Димитрій Туптало. Україномовна традиція Л. п. започаткована 1918 — 21 В. Липинським, В. Чеховським та ін. у зв'язку з відродженням Укр. автокефальної православної церкви. Художня досконалість і змістова багатозначність таких творів, як "Te Deum" Амвросія Медіоланського, "Єдинородний сине", "Іже херувими", привертали до них увагу багатьох композиторів, серед них — М. Березовського, Д. Бортнянського, А. Веделя. Вплив Л. п. позначився на ін. жанрах укр. поезії, пов'язаної з христ. богослужебним обрядом, на низці творів духовної лірики 17 — 18 ст. ["Богогласник", твори Кирила Ставровецького (Транквіліона), Іоанна Максимовича]. Інколи термін Л. п. вживають як синонім гімнографії.

■ Літ.: Прохоров Г. М. К истории литургической поэзии: гимны и молитвы патриарха Филофея Коккина. В кн.: Труды Отдела древнерусской литературы Института русской литературы АН СССР, в. 27. Л., 1972; Аверинцев С. С. Поэтика ранневизантийской литературы. М., 1977.

Ю. А. Ісіченко.