ЛАВРЕНТІЇВСЬКИЙ ЛІТОПИС

ЛАВРЕ́НТІЇВСЬКИЙ ЛІТОПИС

• ЛАВРЕНТІЇВСЬКИЙ ЛІТОПИС

- пам'ятка давньорус. л-ри та історіографії 14 ст. (пергаментний рукопис), переписана 1377 за дорученням суздальсько-нижегородського князя Дмитрія Костянтиновича ченцем Лаврентієм (звідси назва) з давнішого, вірогідно, Володимирського або Твер. великокнязівського літописного зведення. Містить найбільш повний текст "Повісті временних літ" у редакції Сильвестра, "Повчання Володимира Мономаха" (1096), записи оповідей про події в Ростов. та Володимиро-Суздальській землях з 12 ст. до 1305. Написаний уставом і півуставом. Л. л. покладено в основу пізніших північноруських літопис. зведень — 1408 (Троїцький літопис), 1448 (Софійський і Новгород. перший літописи), Моск. літописні зведення кінця 15 ст. До поч. 18 ст. зберіг. у Володимир. Рождественському монастирі, тепер — в Бібліотеці публічній імені М. Є. Салтикова-Щедріна (Петербург). Частково видавався 1804 і 1826, повністю — 1846.

♦ Вид.: Летопись по Лаврентьевскому списку. СПБ, 1872; Лаврентьевская летопись и Суздальская летопись по Академическому списку. В кн.: Полное собрание русских летописей, т. 1. М., 1962.

■ Літ.: Багалій Д. І. Нарис української історіографії, т. 1, в. 2. К., 1925; Шахматов А. А. Обозрение русских летописных сводов XIV — XVI вв. М. — Л., 1938; Марченко М. І. Українська історіографія (з давніх часів до середини XIX ст.). К., 1959; Яременко В. На замовлення вічності. В кн.: Повість врем'яних літ. К., 1990.

О. В. Мишанич.