ЛАВРОВСЬКИЙ Петро Олексійович

ЛАВРО́ВСЬКИЙ Петро Олексійович

• ЛАВРОВСЬКИЙ Петро Олексійович

[13(25).III 1827, с. Видропужськ, тепер Спіровського р-ну Твер. обл. — 28.II (12.III) 1886, Петербург]

- рос. та укр. філолог-славіст, чл.-кор. Петерб. АН (з 1856). Брат М. О. Лавровського. Закін. 1851 Гол. пед. ін-т у Петербурзі. З 1851 — професор Харків. ун-ту, 1869 — 72 — ректор Варшав. ун-ту, 1880 — 85 — попечитель Одес. навч. округу. Автор праць з давньорус. мови, палеографії ("Про Реймське Євангеліє", 1852; "Про мову північних руських літописів", 1852; "Про особливості словотвору і значення слів у давній руській мові", 1853; "Корінне значення у назвах спорідненості в слов'ян", 1867). Досліджував питання історії укр. народу та його мови, взаємодії укр. мови з ін. слов'ян. мовами ("Огляд визначних особливостей наріччя малоруського порівняно з великоруським та іншими слов'яноруськими наріччями", 1859, "Критичні замітки про малоруське наріччя", 1861, та' ін.). У ст. "Відповіді на листи п. Максимовича до п. Погодіна про наріччя малоруське" (1856) обстоював думку про існування давньорус. літ. мови, відмінної від церковнослов'ян., а початок формування укр. мови відносив до 13 — 14 ст. Упорядкував серб.-рос. (1870) та россерб. (1880) словники.

■ Літ.: Кочубинский А. А. Памяти Петра Алексеевича Лавровского. "Записки императорского Одесского общества истории и древностей", 1889, т. 15; Кравчук Р. В. З історії слов'янського мовознавства. К., 1961.

О. І. Білодід.