ЛЕКСІКОНЪ СЛАВЕНОРОССКІЙ И ИМЕНЪ ТЛЪКОВАНІЄ

ЛЕКСІКО́НЪ СЛАВЕНОРО́ССКІЙ И ИМЕНЪ ТЛЪКОВАНІЄ

• "ЛЕКСІКОНЪ СЛАВЕНОРОССКІЙ И ИМЕНЪ ТЛЪКОВАНІЄ"

- видатна пам'ятка староукраїнської лексикографії. Уклав Памво Беринда. Вид. 1627 у Києво-Печерській друкарні. Містить бл. 7000 статей. Складається з 2 частин: 1. Власне "Лексіконъ" — диференційний церковнослов'ян.укр. словник (майже 5000 статей) і 2. "Имена свойственная от єврейского, греческого, латинского и от иных языков начинающаяся" — тлумачення топонімів (див. Топоніміка), антропонімів (див. Антропоніміка) неслов'ян. походження (2000 статей, у т. ч. 1400 власних імен). Осн. лексикогр. джерела укр. частин словника — "Лексис..." Лаврентія Зизанія, ономастикони (тлумачення антропонімів грец. походження) Максима Грека, Мануїла Ритора, тлумачення онімів (власних імен) з антверп. видання Біблії (1571), давньорус. і зарубіжні словники, староукр. глосарії та глоси Франциска Скорини. Джерела церковнослов'ян. частини — Острозька Біблія, рукописні твори правосл. богословів, перекладені у старослов'ян., давньорус. та наступні епохи, житійна література, реліг. поезія, твори світських письменників — майже все видане церковнослов'ян. мовою до 1-ї чв. 17 ст. У словнику багато східнослов'ян. літературозн. і мовозн. термінів. Готуючи "Лексиконъ...", Памво Беринда вперше в історії східнослов'ян. філології науково опрацював лексикогр. матеріал, застосував паспортизацію реєстрових слів. Кожне реєстрове слово відділене від перекладної частини двокрапкою. 2-а част. "Лексікона..." містить слова, запозичені з грец., лат. мов, з відповідними ремарками. Автор добирав для їхнього перекладу укр. чи спільні східнослов'ян. слова. Коли відповідник знайти було важко, творилася калька, або автор вдавався до описового пояснення. Це сприяло певній нормалізації лексики церковнослов'ян. і староукр. мов. У "Лексіконі..." надр. низку тлумачень енциклопед. характеру, взятих з "Люцидарія", Палеї толкової, бестіаріїв. Значення слова розкривається і за допомогою етимол. відомостей, зіставлення з відповідними словами з ін. мов. Беринда нерідко вказував на образне вживання слова, вперше в укр. лексикографії застосувавши ремарки "преноснЂ", "инорЂчЂ", "метафор". "Лексиконъ..." — найбільше зібрання словникового багатства тогочас. укр. та церковнослов'ян. мов — був базою, джерелом для укладання нових вітчизн. та зарубіж. словників. Словник служив посібником у навч. закладах до поч. 19 ст.

Вид.: Лексіконъ славеноросскій и именъ тлъкованіє. К., 1961 (факсиміле першодруку 1627).

Літ.: Коляда Г. Памво Берында и его "Лексикон словеноросский". "Ученые записки Душанбинского педагогического института. Филологическая серия", 1953, в. 3; Горецький П. Памва Беринда і його "Лексіконъ славеноросскій". "Українська мова в школі", 1956, № 2; Горецький П. Й. Історія української лексикографії. К., 1963; Німчук В. В. Староукраїнська лексикографія в її зв'язках з російською та білоруською. К., 1980.

В. В. Німчук.

Джерело: Українська літературна енциклопедія (A—Н) на Slovnyk.me