ЛИЗАНЕЦЬ Петро Миколайович

ЛИ́ЗАНЕЦЬ Петро Миколайович

• ЛИЗАНЕЦЬ Петро Миколайович

(2.VII 1930, с. Ізвор, тепер Родниківка Свалявського р-ну Закарп. обл.)

- укр. мовознавець, літературознавець, фольклорист, доктор філол. наук з 1971, професор з 1972. Закін. 1953 Ужгор. ун-т, працює в ньому з 1956, з 1966 — зав. кафедрою угор. філології. Віце-президент Міжнар. т-ва угор. філології з 1975, директор Українського центру гунгарології при Ужгородському ун-ті з 1988. Автор праць з україністики і унгаристики: "Функції старослов'янізмів у поемі Т. Г. Шевченка „Марія"" (1961), "Використання Т. Г. Шевченком іншомовної лексики" (1964), монографії "Українсько-угорські міжмовні контакти" (т. 1 — 3, 1970 — 76) та ін. Л. належить нарис про Ш. Петефі "Співець угорської революції" (1973). Брав участь у створенні "Короткого огляду угорської літератури на Закарпатті" (1985). Вивчає мадяризми у творах О. Духновича та ін. укр. письменників. Досліджує фольклор Закарпаття, окр. записи вміщені у зб. "Казки Верховини" (1960), уклав зб. угор. нар. казок "Три золоті стріли" (1973), один з укладачів і ред. "Народних балад угорського населення Закарпаття" (1974), антології "Дорогою щастя" — творів поетів і прозаїків Закарпаття, які пишуть угор. мовою (1985).

Літ.: Гедеш А. А., Дебрецені О. О., Кіш Є. Я. Лизанець Петро Миколайович. Бібліографічний покажчик. Ужгород, 1990.

В. С. Поп.

Джерело: Українська літературна енциклопедія (A—Н) на Slovnyk.me