Латинська література
Лати́нська література
• Латинська література
- л-ра народів Зх. Європи після 5 ст. Розвивалася латинською мовою. Була сполучною ланкою між античністю і новими нац. л-рами. В Л. л. серед, віків переважали реліг. мотиви (гімни, житія святих, проповіді); в Л. л. епохи Відродження — світський зміст в антич. жанрових формах (промови, листи, елегії, ідилії, епіграми, принагідні вірші). Історію Л. л. поділяють на періоди:
1) Темні віки (серед. 6 — серед. 8 ст.), коли відбувався культур. занепад. Письменників цього часу небагато, вони роз'єднані (в Галлії — поет Венанцій Фортунат та історик Григорій Турський, 6 ст.; в Іспанії — енциклопедист Ісидор Севільський, 7 ст.; в Англії — Беда Високоповажний, 8 ст.).
2) Каролінгське Відродження (серед. 8 — 9 ст.). При дворі імператора Карла Великого (бл. 800) склалося об'єднання вчених, поетів, любителів поезії, відоме під назвою "Академія Карла Великого" (Павло Діакон з Італії, Алкуїн з Англії, Теодульф з Пд. Галлії, їхні учні — Ангільберт, Ейнхард та ін.). Традиції об'єднання продовжили монастир. школи (енциклопедист Храбан Мавр, філософ Іоанн Скот Еріугена, поет Валафрід Страбон, гімнограф Ноткер Заїка).
3) Оттоновське Відродження (10 — поч. 11 ст.). Центр його — імператорський двір і нім. монастирі. Найбільші постаті — поетеса Хросвіта ("комедії" на житійні теми) та історик Ліутпранд; в 11 ст. з'являється любовна лірика ("Кембриджські пісні") і перший європ. рицарський роман у лат. віршах "Руодліб".
4) Овідіанське Відродження (серед. 11 — 12 ст.): єпископські школи у Франції, філософія П. Абеляра, філос. епос (Алан Лілльський), розроблюються міфол., казкові та сатир. сюжети ("Александреїда" Вальтера Шатільйонського, "Ізенгрім" Ніварда Гентського тощо), створюється реліг. драма, по всій Європі поширюється ориг. любовна і сатир. поезія вагантів.
5) Пізнє Середньовіччя (13 — 14 ст.): університетська філософія (Фома Аквінський), зводи житій ("Золота легенда") і притч ("Римські діяння") для масового читання, містич. л-ра (Рейсбрук Дивний, Фома Кемпійський) 6) Ренесанс (серед. 14 — 16 ст.): перехід Л. л. від схоластів до гуманістів, реставрація класич. латині, творчість Ф. Петрарки, Я. Саннадзаро, Іоанна Секунда, Еразма Роттердамського, Т. Мора та ін.
Починаючи з 17 ст. Л. л. поступово вичерпується, зберігаючись лише в поет. вправах (від Дж. Мільтона і Г. Сковороди до Дж. Пасколі).
♦ Вид.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Сковорода Г. Поезії. K., 1971; Українська поезія XVI століття. К., 1987; Рос. перекл. — Памятники средневековой латинской литературы IV — IX веков. М., 1970; Памятники средневековой латинской литературы X — XII веков. М., 1972.
■ Літ.: Голенищев-Кутузов И. Н. Средневековая латинская литература Италии. М., 1972; Рубанова Г. Л. Література середніх віків. В кн.: Шаповалова М. С., Рубанова Г. Л., Моторний В. А. Історія зарубіжної літератури. Львів, 1982; Маслюк В. П. Латиномовні поетики та риторики XVII — першої половини XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні. К., 1983; Андреев М. Л. Средневековая европейская драма. М., 1989.
М. Л. Гаспаров.