ЛАТИНСЬКА МОВА

ЛАТИ́НСЬКА МОВА

• ЛАТИНСЬКА МОВА

, латинь, латина — мова племені латинів (латинян). Належить до італьської групи індоєвроп. сім'ї мов, тепер мертва мова. Спочатку була пошир. в р-ні Лаціум, з центром у Римі, де жили латини, згодом — на всьому Апеннін. п-ові, о-вах Сицилії, Сардинії, Корсиці, потім на Піренейському п-ові, в Пн. Африці, Галлії (тепер Франція). Л. м. відома з написів на камені, металі з 8 — 6 ст. до н. е. та пам'яток рим. л-ри з кінця 3 ст. до н. е. Для Л. м. використовують латинський алфавіт. В історії розвитку літ. Л. м., на формування якої значний вплив мала давньогрец. мова, розрізняють такі періоди: "архаїчна" латинь (від 240 до 1 ст. до н. е.), нею творили Плавт, Теренцій; класична, або "золота", латинь (до поч. 1 ст. н. е.); якою писали Цезар, Ціцерон, Вергілій, Овідій та ін.; "срібна" латинь (до поч. З ст.), найвидатнішим представником якої є П. К. Таціт; пізня, або "народна", латинь (3 — 7 ст.), на основі якої виникли роман. мови. У часи Середньовіччя (7 — 14 ст.) Л. м. в Зх. Європі була мовою науки, катол. церкви та офіц. установ (законодавства, дипломатії, листування). В епоху Відродження (серед. 14 — 16 ст.) поновлюються норми "золотої" та "срібної" латини

[твори Т. Мора, Еразма Роттердамського, Т. Кампанелли, Дж. Бруно, М. Коперника, в Україні (Галичина) — Павла Русина, С. Оріховського — див. також Латинська література]. З 17 ст. Л. м. почала витіснятися нац. мовами, але вчені ще користувалися нею. Л. м. писали Г. Сковорода, Феофан Прокопович, Сильвестр Косов, М. Довгалевський та ін. На укр. землях Л. м. викладали в навч. закладах (Київ. академія, Львів. ун-т та ін.), використовували у діловодстві, дипломат. листуванні (Б. Хмельницький) тощо. Були укладені словники "Лексикон латинський" Єпіфанія Славинецького, "Лексикон словено-латинський" Єпіфанія Славинецького та Арсенія Корецького-Сатановського (1650, опубл. 1973). Л. м. 1643 у Сорбонні (Париж) написав першу граматику власне укр. літ. мови 17 ст. Іван Ужевич (опубл. 1970), у Будині (Будапешті) М. Лучкай 1830 видав "Граматику слов'яно-руську" — першу граматику укр. мови на західноукр. землях. 1907 у Чернівцях вид. "Русько-латинський словарець для руських гімназій" Ю. Кобилянського, а 1912 — у Відні його ж "Латинсько-український словар". Л. м. і тепер відіграє значну роль у розвитку науки, лат. номенклатура зберег. у медицині, ботан. та зоол. термінології, багато слів стали інтернаціоналізмами; Л. м. — офіц. мова катол. церкви. Ряд слів Л. м. запозичені укр. мовою (див. Латинізми). З 1959 кафедра класич. філології Львів. ун-ту видає зб. "Питання класичної філології", де вміщуються дослідження з Л. м., переклади, рецензії. Питаннями мови і стилю творів окр. рим. авторів займалися укр. мовознавці І. Сидорова ("Мова „Анналів" Таціта", 1954), Х. Ленер ("Проблема стилю у Квінтіліона", 1961), В. Мілясевич ("Мовні засоби як елементи комізму у Плавта", 1961), Є. Кудрицький ("Латинська мова в поетичній спадщині Г. С. Сковороди", 1965).

■ Літ.: Соболевский С. И. Грамматика латинского языка, ч. 1 — 2. М., 1947 — 50; Дослідження античних мов. В кн.: Мовознавство на Україні за п'ятдесят років. К., 1967; Маслюк В. П., Оленич Р. М. Латинська мова. Львів, 1975; Литвинов В. Д., Скорина Л. П. Латинська мова. К., 1990.

Ф. О. Нікітіна.