ЛАТИНСЬКИЙ АЛФАВІТ

ЛАТИ́НСЬКИЙ АЛФАВІТ

• ЛАТИНСЬКИЙ АЛФАВІТ

, латиниця — алфавітне письмо, ств. для латинської мови. Л. а. є відгалуженням етруського, що походить від грец.кого письма. Найдавніший напис виявлено на золотій застібці з м. Пренесте (6 — 5 ст. до н. е.). Напрям письма спочатку був справа наліво, пізніше — перший рядок тексту читався справа наліво, другий — зліва направо і так до кінця тексту (т. з. бустрофедон). Після 4 ст. до н. е. — напрям лише зліва направо. Форма літер усталилася в 1 — 5 ст. н. е. Спочатку вживалися лише великі літери (маюскульне письмо), а з 8 ст. — великі й малі (мінускульне). Л. а. став основою алфавітів багатьох мов Європи (зокрема романських, герм., західнослов'ян., окр. південнослов'ян., фіно-угор.), ряду мов Африки, Америки, Азії. У 19 ст. в Галичині була спроба латинізувати укр. алфавіт за допомогою "абецадла". (див. "Азбучна війна").

■ Літ.: Истрин В. А. Развитие письма. М., 1961; Гиляревский Р. С., Гривнин В. С. Определитель языков мира по письменностям. М., 1961; Різник М. Г. Письмо і шрифт. К., 1978; Павленко Н. А. История письма. Минск, 1987.

Ф. О. Нікітіна.