Лубочна література

Лубо́чна література

• Лубочна література

- невеликі за обсягом дешеві масові видання з ілюстраціями, переважно анонімні, які виходили в Україні та Росії з 2-ї пол. 18 — до поч. 20 ст. Л. л. відома з 8 ст. в Китаї та з 15 ст. — у Зх. Європі. Спочатку це були прозові або віршовані підписи до малюнків, що виконувалися на лубі — деревній корі (здебільшого липи), а починаючи з 16 століття — на папері в техніці кольорової гравюри й літографії. Поступово такі тексти набули самост. значення, і лубочний лист перетворився в книжку, з якої нерідко широкі маси діставали перші уроки грамоти. Лубочні видання містили переробки казок, билин, істор. оповідань, житій святих, перекладних рицар. романів та авантюрних повістей. До Л. л. належали також "сонники", "письмовники", "оракули", збірки анекдотів, де з гумором, у спрощеній манері зображувався побут народу ("Била жінка мужика, за чуприну взявши", "Як кум Бандура чортяку піймав, та не вдержав", "Побрехеньки" тощо). З кін. 19 ст. в Зх. Україні друкувалися лубочні "малоросійські пісенники" ("Молодий чумак", 1884; "Бандурист", 1887; "Сліпий кобзар", 1899). Серед Л. л., зокрема на поч. 20 ст., з'являлися й "усічені" (скорочені, часто — механічно) худож. твори укр. та рос. класиків.

В. П. Колосова.