Лівійська література
Ліві́йська література
• Лівійська література
л-ра лівійського народу. Розвивається переважно араб. мовою. Становлення Л. л. відбувалося у середні віки в руслі заг. араб. культури (див. Арабська література середньовічна). Кількавікове (з 16 ст.) тур. панування надовго затримало розвиток нац. л-ри. В 17 — 18 ст. традиції давньої араб. поезії продовжили поети-суфії О. бен аль-Фарід і А. аль-Бахлюлі. Їхні вірші містили ідеї мусульм. містицизму — суфізму. В 1-й пол. 20 ст. Лівію охопив рух за культур. відродження, який сприяв активізації літ. життя в країні. На поч. 20 ст. нац.-визв., патріот., просвітит. і соціальні мотиви зазвучали в касидах А. аш-Шаріфа, М. Бен Зікрі, С. аль-Баруні та ін. поетів, які закликали до боротьби проти тур. ярма. В період італ. поневолення (1912 — 43) за визволення країни виступили поети І. аль-Уста Умар (зб. "Диван соловейка і гніздечко", опубл. 1967), А. Р. аль-Махдауї, ас-Сеїд Ахмед Ганнаб, М. А. аль-Мультасір та ін. Проте в поезії цього часу бадьорі мотиви часом змінювалися песиміст, настроями. Перші новели і п'єси з'явилися в Лівії після 2-ї світ. війни. Здобуття 1951 Лівією незалежності активізувало літ. життя країни. В Л. л. влилося нове покоління поетів — А. С. Абд аль-Кадер (збірки "Мрія і революція", 1957; "Поклик", 1965; "Радісні крики і дощ на світанку", 1966; "У слів є очі", 1970), А. ар-Ракійа (збірки "Палке бажання", 1957; "Маленькі захоплення", 1966), А. Ф. Шінніб та ін. Їхня творчість відзначається осмисленням громадян. проблем, людського повсякдення. В 60 — на поч. 70-х pp. на літ. арену виходять поет А. аль-Фаззані (збірки "Світлі зорі печалі" і "Шлях утрати", обидві — 1968; "Смерть на мінареті", 1973), письменники Дж. аль-Фарані, А. ан-Нуейрі, Ф. Баріюун, А. Х. аль-Маяр, Ф. аль-Арабі. Лів. проза цього періоду розвивалась під значним впливом творчості єгип. письменників, особливо Т. Хусейна і Т. аль-Хакіма. Теми боротьби за соціальну рівність, осудження забобонів і неуцтва порушують новелісти М. аль-Місураті (збірки "Розірване вітрило", 1963; "Сонце і решето", 1977, та ін.), А. І. аль-Факіх (збірки "Висохле море", 1966; "Людина, яка ніколи не бачила ріки", 1979, та ін.), І. аль-Куні (зб. "Позачергова молитва", 1974). У своїх новелах письменники створили яскраві образи сучасників — рибалок, фелахів і ремісників. Л. л. 70 — 80-х pp. представлена майже всіма сучас. жанрами. 1977 засн. СП Лівії; 1980 перейм. в Нац. конгрес письменників, музикантів і художників. З 1978 видається літ. журн. "Аль-Фусуль аль-арбаа" ("Чотири пори року"). Кілька сучас. поетів (Ф. аль-Каабазі та ін.), здобувши освіту в Італії, пишуть італ. мовою.
Укр. мовою опубл. оповідання А. К. Абу Харруса (у зб. "Полум'я". К., 1964), І. аль-Куні ("Всесвіт", 1979, № 6; 1982, № 8), вірші А. С. Абд аль-Кадера (у зб. "Вогненні вітри". К., 1983) і А. М. ар-Ракії (в антології "Поезія Африки". К., 1983). Серед перекладачів Л. л. — Т. та І. Лебединські, І. Єрмаков і Н. Дроботун, Г. Колосова, В. Коротич, П. Мовчан.
■ Літ.: Мухаммед Садык Арифи. Поэты и поэзия Ливии. В кн.: Современная араб.кая литература. М., 1960; Бодянский В. Л., Шагаль В. Э. Литература. В кн.: Бодянский В. Л., Шагаль В. Э. Современная Ливия. М., 1965; Крымский А. Е. История араб.кой литературы. XIX — начало XX века. М., 1971.
В. І. Ткаченко.