МАКСИМОВИЧ Михайло Олександрович

МАКСИМО́ВИЧ Михайло Олександрович

• МАКСИМОВИЧ Михайло Олександрович

[3 (15).IX 1804, х. Тимківщина, тепер с. Богуславець Золотоніського р-ну Черкас. обл. — 10 (22).XI 1873, х. Михайлова Гора (тепер у складі с. Прохорівки Канівського р-ну Черкас. обл)]

- укр. учений-енциклопедист, чл.-кор. Петерб. АН з 1871. Нар. у сім'ї збіднілого дворянина. Навч. 1812 — 19 у Новгород-Сівер. гімназії на Чернігівщині. Закін. 1823 Моск. ун-т, з 1826 — зав. бот. садом, 1833 — ординарний професор і зав. кафедрою ботаніки цього ж ун-ту. З липня 1834 працював у Київ. ун-ті: спочатку — зав. кафедрою рос: словесності, з вересня 1834 по грудень 1835 — перший ректор, потім — декан філос. ф-ту. 1845 за станом здоров'я вийшов у відставку, жив у своєму маєтку, на х. Михайлова Гора побл. с. Прохорівки Канів. повіту, займався наук. роботою. Обраний почес. членом Моск., Петерб., Київ., Новорос. (в Одесі) ун-тів, багатьох наук. т-в. З 1833 — член Товариства любителів російської словесності при Моск. ун-ті, 1858 — 59 — його секретар. Один із засновників вітчизн. ботаніки і попередників Ч. Дарвіна, автор "Основ ботаніки", "Систематики рослин", "Роздумів про природу", "Ботаніки для юнацтва", відомих за межами країни. Прихильник ідеї універсальної єдності матер. світу, М. підходив до розуміння його діалектич. розвитку. Важливе місце у філос. працях ученого посідала проблема наук. методу пізнання, яке він розглядав як безкінечний процес, де теор.-логічні висновки повинні поєднуватися з емпір. досвідом. Це допомагало формуванню принципів наук. систематизації і крит. аналізу явищ матер. світу і духовної культури, л-ри. М. — ініціатор заснування ряду газетних і журнальних видань у Києві та Москві. Видавав альманахи. "Денница", "Киевлянин", "Украинец", друкувався у журналах "Основа", "Русская беседа" та ін. Працюючи

3 1835 у Тимчас. комітеті для дослідження старожитностей (з 1845 — Тимчасова комісія для розгляду давніх актів), підготував і видав кілька істор. та літ. пам'яток Київ. Русі. В істор. дослідженнях виступав проти норман. теорії походження Русі ("Про походження варягів-русів"), висвітлював історію укр. козацтва ("Про Петра Конашевича Сагайдачного"), визв. боротьбу укр. народу проти польс. гніту ("Спогади про Богдана Хмельницького"), соціальні причини нар. повстань ("Повідомлення про гайдамаків", "Розповіді про Коліївщину").

Присвятив понад 50 праць проблемам укр. і рос. л-р, фольклору та мовознавства, зокрема підготував першу в Україні фундам. "Историю древней русской словесности" (1839), "Начатки русской филологии" (1848). Його збірники "Малороссийские песни" (1827), "Украинские народные песни" (1834), "Сборник украинских пЂсенъ" (1849), "Дни и месяцы украинского селянина" (1856) започаткували укр. наук. фольклористику. Розглядав нар. поезію як найвищий вияв нац. духу, джерело формування і розвитку літературної мови та народності літератури.

Одним з перших у вітчизн. науці розкрив істор. та естет. значення пам'яток давньої л-ри — "Руської правди", "Повісті временних літ" і особливо "Слова о полку Ігоревім" (переклав укр. і рос. мовами) тощо. Пов'язував нові явища л-ри зі змінами в сусп.-культур. житті народу. З таких позицій він досліджував формування нової укр. л-ри, стан і перспективи її розвитку на західноукр. землях ("Про вірші червоноруські", 1841). Сучасники високо оцінювали статті М. "Про поему О. Пушкіна „Полтава"" (1829), "Захист українських повістей М. Гоголя" (1861) як вдалі спроби вимірювати худож. досконалість творів їхньою відповідністю життєвій правді. Важливі проблеми розвитку укр. л-ри М. порушив у статтях "Книжная старина южнорусская" (1849 — 50), "Про правопис малоруської мови" (1841), "Про історичний роман п. Куліша „Чорна рада"" (1858), ряді статей і заміток про творчість І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, Марка Вовчка та ін. укр. письменників. Спростовуючи неісторичні оцінки літ. явищ, М. досліджував закономірності формування нової укр. л-ри в контексті всеслов'ян. культур. відродження. М. критично підходив до окр. творів, пояснював їхні худож. якості істор.-соціальними чинниками та особливостями обдарування. Творчість Т. Шевченка М. розглядав як найвищий ступінь розвитку укр. письменства, що засвідчив зростання сусп. ролі нац. л-ри; зробив ряд глибоких спостережень щодо образної системи й поетики творів Кобзаря. Одним з перших оцінив худож. досконалість "квітучої прози" Марка. Вовчка. М. всебічно обгрунтував самостійність і самобутність укр. мови, обстоював її природні літ. права й можливості як могутнього засобу творення єдиної культури укр. народу, розділеного тоді політ. кордоном. Дотримувався етимол. принципу укр. правопису. Йому належить кілька ориг. віршів та переспівів псалмів укр. мовою. М. мав значний вплив на формування світогляду вихованців Моск. ун-ту, зокрема О. Герцена, М. Огарьова. Спілкувався з К. Рилєєвим, М. Гнєдичем, О. Пушкіним, М. Гоголем, Ф. Глинкою, М. Щепкіним, А. Міцкевичем, М. Остроградським, представниками лівого крила "любомудрів" (див. Товариство любомудрія) та ін. В Москві у будинку Аксакових зустрічався з О. Бодянським та М. Гоголем. 1843 М. познайомився з Т. Шевченком, який 1844 подарував йому поему "Тризна" з власноручним написом. У червні 1859 поет побував на х. Михайлова Гора, де намалював портрети М. і його дружини. М. брав участь у похованні Т. Шевченка в Каневі, присвятив йому вірш "Пісня на Тарасову річницю 10 травня 1862 року". Підтримував творчі й особисті стосунки з Г. Квіткою-Основ'яненком, П. і С. Гулаками-Артемовськими, Є. Гребінкою, М. Костомаровим, П. Кулішем, О. Лазаревським, Марком Вовчком та ін. Діяльність М. високо оцінювали О. Пушкін, М. Гоголь, О. Герцен, Т. Шевченко, І. Франко, М. Драгоманов. Іл. див. на окремому аркуші, с. 288 — 289.

♦ Тв.: Собрание сочинений, т. 1 — 3. К., 1876 — 80.

■ Літ.: Попов П. М. М. О. Максимович. К., 1954; Острянин Д. Х. Світогляд М. О. Максимовича. К., 1960; Марков П. Г. М. О. Максимович — видатний історик XIX ст. К., 1973; Федченко П. М. Літературна критика на Україні першої половини XIX ст. К., 1982; Корпанюк М. М. О. Максимович — дослідник літератури Київської Русі і давньої української літератури. "Радянське літературознавство", 1987, № 12; Артемьева С. Учёный-энциклопедист, видный просветитель. "Радуга", 1989, № 5.

П. М. Федченко.