МАКСИМОВ Володимир Омелянович

МАКСИ́МОВ Володимир Омелянович

• МАКСИМОВ Володимир Омелянович

(справж. — Михеєв Лев Олексійович; 9.XII 1932, Ленінград — 26.III 1995, Париж)

- рос. письменник. Як син репрес. батьків, виховувався в дит. будинках, ФЗУ, працював на будовах, у геол. експедиціях. З 1952 жив на Кубані, де й почав писати. 1974 був виключений з СП СРСР і виїхав за кордон, де видавав журн. "Континент" (№ 1 — 65, Париж; з № 66 1991 — у Москві). Автор зб. віршів і поем "Покоління на чатах" (1956), повістей "Ми обживаємо землю" (1961), "Жива людина" (1962). В центрі цих творів — стійкі люди з драм. долями, які проходять через складні випробування. 1964 опубл. п'єсу "Позивні твоїх паралелей". Роман "Сім днів творення" (1971) — позначена нещадним реалізмом багатопланова епопея про життя рад. суспільства після листопада 1917, устремління і страждання т. з. простих людей. Роман "Заглянути в безодню" (серед. 70-х pp.) — біогр. оповідь про адмірала О. Колчака. М. належать також романи "Карантин" (1973), "Прощання із нівідкіля" (1974), "Балада про Саву" (1977), "Ковчег для непокликаних" (1979), "І Аз воздам" (не опубл.). Твори М. перекладено багатьма мовами, окремі — відзначені міжнар. преміями.

♦ Тв.: Собрание сочинений, т. 1 — 5. М., 1991 — 92.

■ Літ.: Иванова Л. Еще раз о добре и зле. "Знамя", 1963, № 3; Берзер А. Победил человек. "Новый мир", 1963, № 4; Бушин В. Спор века. "Звезда", 1963, № 4; Немзер А. "Из тяжести недоброй...". "Литературная газета", 1991, 17 апреля.

А. Г. Шпиталь.