МАНЖУРА Іван Іванович
МАНЖУ́РА Іван Іванович
• МАНЖУРА Іван Іванович
[псевд. — Іван Калічка, Ів. Мара, М-ра Ив. та ін.; 20.Х (1.XI) 1851, Харків — 3(15).V 1893, Катеринослав, тепер Дніпропетровськ]
- укр. поет, фольклорист, етнограф. Нар. у сім'ї дрібного чиновника. Рано осиротів. Виховувався в родині материної сестри — дружини О. Потебні, який відіграв важливу роль у формуванні таланту М. Прийнятий на казенний кошт до Харків. гімназії, але згодом виключений (з шостого класу) за "непокірну вдачу". З 1870 — вільний слухач Харків. ветеринарного ін-ту, 1871 як "неблагонадійний" виключений без права вступу до будь-якого ін. навч. закладу. Займав різні посади на Катеринославщині, часто змінював місце роботи, мешкав серед убогого люду, вивчав його мову, побут, звичаї, збирав нар. творчість. З 1876 — доброволець серб. армії під час сербо-тур. війни. Повернувся 1876 з Сербії після поранення, поселився у Катеринославі, працював у місцевій пресі. З 1887 М. — дійсний член Історико-філол. т-ва при Харків. ун-ті, з 1891 — Т-ва любителів природознавства, антропології та етнографії при Моск. ун-ті. Літ. діяльність почав 1885. За життя видав зб. поезій "Степові думи та співи" (1889). Уклав ще дві свої збірки — віршову "Над Дніпром" й фольклорно-літ. — "Казки та приказки і таке інше. З народних уст зібрав і у вірші склав Іван Манжура 1888 p.", які були опубл. лише 1930, склавши зб. "Поезії". Літ. спадщина М., хоч і невелика, зате багата тематично, жанрово (вірші, казки, поеми, гуморески, приказки, байки). Як поет-реаліст М. відобразив укр. пореформену дійсність, показав процес зубожіння й розорення села, безпросвітність сільс. бідноти ("Дума", "Босяцька пісня", "На пасіці", "Розкіш-доля", "Ой чом мені молодому", "На добрій ниві", "Билиця"), тяжку жіночу долю ("Нечесна"), поневіряння бездомного бурлаки ("Бурлакова могила", "Бурлака") тощо. У поезії М. відчутна народнопісенна стихія — асоціації, образи з обрядової поезії, пісень про кохання та на соціально-побут. тематику; індивідуальною своєрідністю відзначається його пейзажна лірика ("Град", "Первий дощик", "Після грози").
Вірші М. милозвучні, відзначаються лексичним багатством і народністю мови. М. виявив себе неабияким майстром худож. деталі, реалістично-психол. замальовки з життя. Багатьом поезіям властива тонка іронія, сатира ("Щира молитва" та ін.). Помітне місце у віршах М. посіли роздуми про роль митця в житті суспільства, любов до рідної землі ("Степ", "Різдвяна зірка", "До музи", "Кобзар", "Не треба мені тії слави людської"). Для інтимної лірики характерні зворушлива щирість, безпосередність почуттів ("Нехай", "Минуле", "Нічниці", "Над Дніпром", "Спомин"). У поемах "Трьомсин богатир" (1885) та "Іван Голик" (1886) створив образи нар. героїв у дусі укр. казок і дум та давньорус. билин. Виразне соціальне спрямування має "Казка про хитрого Лисовина і про других звірів та про те, що він їм, а вони йому коїли" (1886 — 87, на сюжет "Рейнеке-лиса" Й. В. Гете), що набула рис ориг. сатир. твору. Збирав фольклор. та етногр. матеріали, літ. опрацьовував їх (віршовані казки "Лиха година", "Чорт у наймах", "Злидні"; приказки "Батьківський заповіт", "Пан-брехун", "Як сукно вийшло", байки "Зайко та Жаби", "Реп'ях та Вогонь", "Мед та Редька"). Фольклор. та етногр. праці: "Легенда й три пісні про Семена Палія", "Панщина в піснях і молитві" (обидві — 1882), "Государиня широка масляна", "Прихід весни", "Купало" (усі — 1886), "Картина запровадження катерининських порядків у Запорожському краї" (1887), "Варіант пісні про Кармалюка" (1889), "Казки, прислів'я і т. ін., записані в Катеринославській і Харківській губ. І. І. Манжурою" (1890), "До народної медицини малорусів" (1891), "До питання про відгомін богатирської епохи в південно-руських переказах" (1893), "Малоруські казки, перекази, прислів'я і повір'я, записані І. І. Манжурою в Катеринославській губернії" (1894) та ін. (друкувалися переважно в журн. "Степь", 1886 — 87). М. переклав окр. твори рос. (М. Некрасов, Я. Полонський) та нім. (Г. Гейне, Р. Пруц) поетів.
♦ Тв.: [Вірші]. В кн.: Українська муза. К., 1908; Поезії. Х., 1930; Твори. К., 1972; Народні пісні в записах Івана Манжури. К., 1974; Твори. К., 1980; Рос. перекл. — Избранные стихи. М., 1957; Степные думы и песни. М., 1962.
■ Літ.: Сумцов Н. Ф. И. И. Манжура, как поэт и этнограф. В кн.: Сумцов Н. Ф. Из украинской старины. Х., 1905; Липа І. Іван Манжура. Біографічний нарис. "Українська хата", 1909, № 5 — 6; Быков Н. Ив. Ив. Манжура, украинский этнограф и поэт (1851 — 1893). Екатеринослав, 1910; Мочульський М. Погруддя з бронзи. Микола Цертелев і Іван Манджура. Львів, 1938; Березовський І. П. Іван Манжура. К., 1962; Бернштейн М. Д. Іван Манжура. К., 1977; Секарєва К. М. Деякі проблеми наукового видання творів І. Манжури. В кн.: Питання текстології. Поезія. К., 1977.
І. П. Березовський.