МАХАБГАРАТА

МАХАБГА́РАТА

• "МАХАБГАРАТА"

(санскр. — "Оповідь про великих Бгарата")

- епос народів Індії. Інд. літ. традиція вважає "М." священною книгою індуїзму. Є припущення, що спочатку окр. частини "М." існували в усній формі на пракритах, а пізніше були зведені в єдине ціле й перекладені санскритом. Осн. частина літературно оформлена між 5 ст. до н. е. — 5 ст. н. е. В період між 6 — 5 ст. до н. е. і прибл. у 4 ст. н. е. санскритом "М." переробили жреці-брахмани відповідно до культових і кастових потреб. Містить понад 100 тис. шлок (двовіршів) і складається з 18 книг, кожна з яких має свою назву. До "М." входять кілька вставних епіч. оповідей (слабо пов'язаних з основним сюжетом) та багато легенд фольклорного походження, твори епіч., міфол., реліг., філос., істор. змісту — "Оповідь про Раму", "Легенда про Шакунталу", "Повість про царя Шиву", "Наль і Дамаянті", "Повість про Савітру", філос. поема пізнішого походження "Бгагавадгіта" тощо. Сюжетну лінію "М." становлять чвари і битва між родинними кланами кауравів і пандавів за панування в м. Хастінапурі (тепер Делі). Оповідь ведеться від імені легенд. автора В'яси, а також дійових осіб. Епіч. твір характеризується гіперболізацією образів, багатою метафоричністю, чіткою поет. будовою. Драм. колізії твору надихали інд. поетів (Калідасу, Ашвагхошу, Бгасу та ін.) на створення нових епіч. сюжетів. Сюжети і образи "М." розвинулися у нац. л-рах Індії, Бірми, Таїланду, Лаосу, Тибету й Монголії.

В Європі "М." відома з кін. 18 ст. 1785 англ. сходознавець Ч. Вілкінс переклав з санскриту її філос. частину "Бгагавадгіту" ("Пісня господня"), в наш час рос. мовою перекладено п'ять книг епосу.

В Україні "М." вивчав і досліджував І. Франко, який переклав окр. її частини — "Ману і потоп світу", "Сунд і Упасунд", "Сакунтала" ("Шакунтала"), "Смерть Гідімба" та здійснив переробки кількох легенд. Давнім епосом "М." цікавилася Леся Українка, яка переказала зміст окр. двовіршів з 7 та 11 розділів "Бгагавадгіти". 1866 в Києві опубл. працю "Нариси історії поезії давніх індусів" Ф. Деларю — поета, викладача істор.-філол. ф-ту Київ. ун-ту, який переповів "Бгагавадгіту". Значну кількість наук. праць з давньоінд. л-ри залишив укр. учений-індолог П. Ріттер — перекладач багатьох фрагментів (з оригіналу) і автор приміток до "М."; 1916 у Харкові видав підручник з санскриту, до якого включив уривок з "Бгагавадгіти". Серед ін. укр. дослідників — О. Баранников, М. Калинович, О. Білецький.

♦ Тв.: Укр. перекл. — (Із "Махабхарати"). В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 8. К., 1977; Махабгарата. В кн.: Голоси стародавньої Індії. К., 1982; Бхагавадгіта. "Всесвіт", 1991, № 4; Рос. перекл. — Махабхарата, кн. 1 — 8. М. — Л., 1950 — 90; Махабхарата, или Сказание о великой битве потомков Бхараты. М., 1963; Махабхарата.: Рамаяна. М., 1974; Три великих сказання древней Индии. М., 1978.

■ Літ.: Білецький О. Іван Франко і індійська література. "Наукові записки Київського університету", 1956, т. 15, в. 7; Ильин Г. Ф. Старинное индийское сказание о героях древности "Махабхарата". М., 1958; Гринцер П. А. "Махабхарата" и "Рамаяна". М., 1970; Серебряков И. Д. Очерки древнеиндийской литературы. М., 1971; Серебряков І. Про "Антологію давньоіндійської літератури" П. Г. Ріттера. — Білецький О. Давня Індія та її література. В кн.: Голоси стародавньої Індії. К., 1982; Серебряков И. Д. Литературы народов Индии. М., 1985; Онищенко І., Сапон В. Від "Слова" до "Махабгарати", "Всесвіт", 1987, № 10; Дідківська Г. Повна вогню промова "Бхагавадгіти". "Всесвіт", 1991, № 4; Невелева С. Л. Махабхарата. Изучение древнеиндийского эпоса. М., 1991.

І. Д. Серебряков.