МУШКЕТИК Юрій Михайлович

МУШКЕ́ТИК Юрій Михайлович

• МУШКЕТИК Юрій Михайлович

(21.III 1929, с. Вертіївка, тепер Ніжинського р-ну Черніг. обл.)

- укр. письменник. Закін. 1953 Київ. ун-т. Працював 1956 — 72 у жури. "Дніпро" (з 1958 — гол. редактором). Був першим секретарем Київ. письм. орг-ції, з 1986 — перший секретар правління СПУ, з 1989 — голова ради СПУ. Депутат Верх. Ради України 11-го скликання. Літ. творчість розпочав оповіданням "Перед грозою" (1952). Перший успіх молодому прозаїкові принесла істор. повість "Семен Палій" (1954). Роман "Гайдамаки" (1957) утвердив М. у л-рі як письменника істор. теми (до неї він звернеться знову через двадцять років). Наступні твори присвячені воєнній

[повість "Вогні серед ночі" (ін. назва — "Міст через ніч", 1959)] та сільській (повість "Чорний хліб", 1960; роман "Серце і камінь", 1962) темам, інтелігенції (повість "День пролітає над нами", 1967). Значного розголосу набув роман "Крапля крові" (1964, республіканська комс. премія ім. М. Островського, 1965) — аналіт. твір, у якому порушено питання відповідальності людини перед суспільством і, що особливо важливо, суспільства перед людиною, про самоцінність людського життя, етичні засади професії лікаря, діяльності вченого, про гучне марнослів'я, за яким криється корисливість й байдужість до проголошуваних ідей. Гострі проблеми охорони природи порушені в романі "Останній острів" (1969), присвяченому будням і тривогам трудівників Дніпра — інспекторів, іхтіологів. Твір багато в чому суголосний романові "Собор" О. Гончара. Екол. питання в ньому тісно пов'язані з етич., духовно-національними, сучасність переплітається з історичними ремінісценціями. Проза письменника 70 — початку 80-х років прикметна посиленням психологічно-аналітичних тенденцій, уваги до особистості, гуманіст. начала. Романи про війну з фашистами "Жорстоке милосердя" (1973) та "Віхола" (1983) відзначаються глибшим, більш концептуальним, ніж ранні твори письменника, трактуванням проблеми „людина і війна". В них на правдиво, з достеменними подробицями виписаному тлі (окуповане укр. село) змальовано складні людські долі й характери (Іван Півторак і Василь Жур у "Жорстокому милосерді", Михайло у "Віхолі" та ін.). Осн. проблемно-темат. спектр цих творів — громадянські, етичні, духовні чинники, характер, психологія людини, відчуття нею свого коріння, роду, тобто ціннісні орієнтації, коли вона опиняється в екстремальних ситуаціях (фашист. концтабір, втеча, окупац. режим). Особистісно-психол. осмислення епічного воєн. матеріалу, включення в систему естет. координат як ідейних, соціально-етич., так і загальнолюдських, певною мірою нац. вимірів, наявні в одній з кращих повістей М. — "Біль" (1978). Її гол. герой (колишній розвідник) судить себе за хибний крок у фронтових обставинах найвищим судом власного сумління. М. розповів про складну людську долю і її гіркі моральні уроки, вдаючись до засобів драм. психологізму. У центрі роману "Біла тінь" (1977) — вчений-біолог Дмитро Марченко, який, запідозривши в собі невиліковну хворобу, проводить вибагливу саморевізію пройденого, роздумує над питаннями добра і зла, буття й смерті, батьків і дітей, морального самовдосконалення і деградації людини тощо. Рух чи застій, невпинна робота душі чи її змирення й збайдужіння, совість чи конформізм — довкола цього розгортаються роздуми в алегор. повісті "Старий у задумі" (1978). Аналіт. розтин потаємних пожадань і мотивів героїв твору (передусім архітектора Сергія Ірші), виявлення істинного і фальшивого, чи напівістинного й напівфальшивого в людських душах, розпізнавання їхньої справжньої сутності покладено в основу роману "Вернися в дім свій" (1981). До худож. прийому випробовування характеру "на справжність" вдається М. у творах на сільс. тему, що здобули високе офіційне поцінування. Це "Позиція" (1979; Держ. премія України ім. Т. Г. Шевченка, 1980) — своєрідне поєднання романів виробничого (про голову колгоспу) й особистісно-психологічного, а також "Рубіж" (1984; Держ. премія СРСР, 1987), в якому ще до перебудови М. попереджав про загрозу "пароконівщини" (за прізвищем гол. героя — голови колгоспу) — командно-адм. системи в сільс. госп-ві, яку в майбутньому буде дуже важко здолати. Крит. пафос щодо небезпечних хвороб рад. суспільства, акцент на неодномірності людської особистості з її сумнівами й боріннями — прикметні риси проблемної прози М. 80-х pp., зокрема повістей "Обвал", "Сльоза Офелії" (обидві — 1985), "Динозавр" (1989). Зображені в "Обвалі" розчарування героя в житті у зв'язку з особистими невдачами, неприваблива поведінка близьких людей, ін. дійових осіб твору виходять за межі окр. випадків і підводять читача до думки про втрату суспільством ідеалів, духовних цінностей, про гнилість існуючої соціальної системи. Присвячені сучасності романи й повісті М. кін. 70-х та 80-х pp. засвідчили помітне збагачення його реаліст.-психол. стилю; більш органічну худож. проблемність, внутр. драматизм конфліктної основи, вдосконалення архітектоніки творів, худож. мови тощо. В цілому ж це роздуми над людською природою, злетами й катаклізмами людської душі, над нетлінними духов. цінностями і всім тим, що, як іржа, роз'їдає людську душу. Повторно звернувшись до істор. теми, М. створив ориг. і цікавий за концепцією цикл: новела "Смерть Сократа" (1971), зб. повістей "Суд над Сенекою" (1978), повісті "Жовтий цвіт кульбаби" (1985), "Літній птах на зимовому березі" (1989), "Селена" (1989). Відштовхуючись від конкретних істор. фактів і постатей (Сократ, Платон, Сенека та ін.), загострюючи з морального, філос. боку протистояння (Гоголь — Кукольников, Овідій — Август, Платон — Діонісій), вводячи паралельні сюжети з сьогодення, М. ніби перевіряє історією сучасність, і, навпаки, веде мову про сьогоднішні духовні гаразди й негаразди, роздумує над сутністю життя, його призначенням, силою любові, людською пам'яттю, невиснаженістю ідеалів добра та ін. загальнолюдськими цінностями. Талант М. як істор. романіста найповніше розкрився в романі "Яса" (1987), над яким письменник почав працювати ще на поч. 70-х pp. і зумів завершити лише тоді, коли відкрилися можливості для правдивого висвітлення історії України. В романі охоплено хронологічно невеликий період (1673 — 75), коли Україна вела війну з тур. загарбниками, відтворено героїчну оборону Ладижина від османів. У центрі "Яси" — образ кошового отамана Запорізької Січі Івана Сірка. Крім істор. персонажів (Сірко, гетьмани І. Самойлович, П. Дорошенко та ін.) виведено чимало інших, створених худож. уявою автора героїв, що репрезентують різні верстви укр. людності 2-ї пол. 17 ст. У творі докладно, з великим знанням виписано життя Січі, тогочас. побут. показано, як постає нескорена ще Україна в початках своєї тривалої й стражденної боротьби за волю, за незалежність. До збірок "Зеленеє жито" (1965), "Смерть Сократа" (1971), "Селена" (1989) увійшли новели, серед яких є справжні перлини жанру ("Суд", "Солодке життя Оникія Зайця"), Вони присвячені траг., драм. колізіям людського життя, показують злети й падіння особистості. М. належать також п'єса "Не кидай мене в дорозі" (1969), фантаст.-пригод. повість для дітей "З'їж серце лева" (1972), докум. повість "На круті гори" (1976, про академіка-кібернетика В. Глушкова). Автор крит.-біогр. нарису "Анатолій Шиян" (1960). Активно виступає в пресі з публіцист., літ.-крит. статтями. Окр. публікації (статті "Українці донині, нині і прісно", "Полуботок", "Петро Дорошенко", "Народе мій" та ін.) викликали широкий громадський резонанс. За романом "Вернися в дім свій" на сцені Терноп. укр. муз.-драм. театру пост. однойм. спектакль. За творами М. знято кінофільм "Біла тінь" (1979), телефільми "Позиція" (1983), "Біль" (1989). Твори М. перекладено рос., болг., словац., нім., ісп., лит., латис., угор. та ін. мовами світу.

♦ Тв.: Твори, т. 1 — 5. К., 1987 — 88; Яса. К., 1990; Рос. перекл. — Позиция. М., 1984; Избранные произведения, т. 1 — 2. М., 1989; Обвал. М., 1990.

■ Літ.: Федоровська Л. Романи Юрія Мушкетика. К., 1982; Волинський К. Юрій Мушкетик. В кн.: Письменники Радянської України, в. 11. К., 1984; Гончар О. На високому рубежі. — Дімаров А. Веселий любомудр. — Шевченко А. "Я — краплина...". "Літературна Україна", 1989, 16 березня; Старченко Т. Сквозь века... "Радуга", 1989, № 7.

В. Г. Дончик.