Малаяльська література

Малая́льська література

• Малаяльська література

- л-ра народу малаялі, який живе у пд.-зх. Індії (шт. Керала), Розвивається мовою малаялам. Бере початок в усній нар. творчості давніх керальців (цикли пісень "Пастка змії", "Саструкалі" та ін., 10 — 12 ст.). Найдавніший твір — поема "Рамачарітам" ("Життєпис Рами", авторство приписується поету Чіраману, 13 ст.; написана за мотивами однієї з книг "Рамаяни" — "Книги про битву"). З 13 ст. малаял. культура і л-ра зазнають певного впливу санскрит. л-ри. Створюється штучна літ. мова з санскрит. і малаял. слів — маніправалам (букв. — намисто з коштовних каменів і коралів). Найулюбленіші жанри поетів, які писали на маніправалам, — сандешакав'я (любовні поеми-послання) та чампу (прозово-поет. твори). 15 — 17 ст. — період розквіту середньовіч. М. л. На її розвиток у цей час вплинув реліг.-реформатор. рух бгакті (проголошував рівність усіх людей перед богом, відкидав кастовий поділ). Поширюється т. з. крішнаїтська поезія — поема "Крішнагатха" ("Оповідь про Крішну", поч. 16 ст.) Ч. Намбудрі. До простого народу звернені твори поета і філософа, класика М. л. Т. Ежуттаччана (справж. ім'я — Рамануджан, 17 ст.; поет. обробки "Махабгарати" і "Рамаяни"), який заклав підвалини сучас. літ. мови, створив в М. л. специфіч. літ. жанр "пісні папуги". З 16 ст. набуває розвитку літ. жанр атакатха (оповідь, покладена в основу театралізованої вистави — катхакалі, що є своєрідною танцювальною пантомімою; написана за сюжетами давніх міфів; до нашого часу їх дійшло понад 200). Його представники — К. Тамбіран (16 ст.), Уннаї (17 ст.), К. Тампурана (17 ст.). Помітне місце в л-рі 18 ст. належить нар. поетові К. Намбіяру, який у сатир. творах, вдаючись до алегорії, викривав вади сусп. життя. Період малаял. просвітительства відносять до серед. 19 ст. Виникають перші період. видання — газ. "Кераламітрам" ("Патріот Керали", 1860), пожвавлюється літ. процес, з'являються нові прозові жанри (роман-фейлетон, нарис, оповідання тощо), переклади з санскриту й англ. класики. Роман як самостійний жанр в М. л. виділився лише у кін. 19 ст. ("Кундалата" А. Неттуннаті, 1887). Соціальний роман запровадив Ч. Менон ("Індулекха", 1888). Поширюються історичні ("Лев Керали" С. К. М. Паніккара, 1942, та ін.) та соціально-побут. романи ("Селянська любов" С. Поттекката, 1942, "Дві міри рису" Ш. П. Такажі, 1945). Завоювання Індією держ. незалежності 1947 стало значним імпульсом культур. розвитку країни. Встановлюються взаємини з л-рами ін. народів. Пожвавлюється перекладацька діяльність. З'являються нові жанри (одноактні радіоп'єси тощо). Поглиблюється соціальний контекст прози — романи "Отруйна дівчина" С. Поттекката (1949), "Сюжет" М. Башіра (1969), "Колосся" Уруба (1974) та ін. Серед драматургів, що звернулися до зображення реального життя народу, — К. Тампуран, М. Таракан та ін. Долаючи канони санскрит. поетики, К. Ашан, У. Парамешвар Айяр, Н. М. Валлаттол реформували малаял. поезію. Провідними в їхніх творах стали нац. і соціальні мотиви. У 70 — 80-х pp. у малаял. поезії посилюється вплив західноєвроп. модерніст. течій (К. В. Рамакрішман, А. Р. Варма та ін.). У творчості поетів Ш. Курупа, Ч. Крішни Піллая, М. Башіра, B. Наяра та ін. своєрідно поєднуються індуська, христ. та мусульм. образність. Малаял. читачі знайомі з творчістю Т. Шевченка. Перший переклад "Заповіту" мовою малаялам здійснив П. Гопалакрішнан

[опубл. у журн. "Джанаюгам" ("Народна епоха"), 1985, 22 вересня]. Укр. мовою надруковані оповідання "Маленька господиня" C. Поттекката в кн. "За морями-океанами" (К., 1985), поезії Н. М. Валлаттола та ін. Серед перекладачів — І. Гончаренко, М. Москаленко, Н. Тищенко.

Літ.: Джордж К. М. Литература малаялам. М., 1972; Серебряков И. Д. Литературы народов Индии. М., 1985; Зайченко О. Індійська Шевченкіана. "Культура і життя", 1987, 8 березня.

І. Д. Серебряков.

Джерело: Українська літературна енциклопедія (A—Н) на Slovnyk.me