Меніппова сатира

Мені́ппова сатира

• Меніппова сатира

, меніппея — філос.-сатир. жанр антич. л-ри, якому властиве вільне поєднання прози і віршів. Містила критику людських вад і релігії, полемізувала з різними філос. школами. Творцем М. с. вважається філософ-кінік 3 ст. до н. е. Меніпп з Гадари сірійської, автор творів "Продаж Діогена", "Аркесілай", "Бенкет", "Листи богів" (не збереглися). Їх наслідували Марк Теренцій Варрон в "Меніппових сатирах" (2 — 1 ст. до н. е.), Сенека Молодший в "Огарбузенні божественного Клавдія" (1 ст.), Петроній у "Сатириконі" (1 ст.), Лукіан у діалогах "Меніпп", "Ікароменіпп", "Розмови богів" (2 ст.) та ін. В епоху реліг. війн у Франції (16 ст.) "Меніпповою сатирою" назвали відомий політ. памфлет франц. поетів Ф. Кретьєна, Н. Рапена, Ж. Пассера та ін., спрямований проти спроби Католицької ліги 1593 скликати Генер. штати й обрати зі свого середовища короля.

■ Літ.: Помяловський И. Марк Теренций Варрон Реатинский и Мениппова сатура. СПБ, 1869; Тройський І. М. Історія античної літератури. К., 1959; История греческой литературы, т. 3. М., 1960.

В. П. Маслюк.